Разное

Норми моралі це: Неприпустима назва — Вікіпедія

Содержание

Норми та принципи суспільної моралі. Реферат – Освіта.UA

Зростання ролі морально-етичних чинників в державному управлінні - це закономірне явище будь-якого цивілізованого суспільства

В умовах сучасної України мораль відіграє особливу роль. Адже в моралі зафіксовані загальнолюдські цінності, життєво важливі для пересічного громадянина і державного службовця, бідного і багатого, молодого і похилого, ті цінності, без котрих неможлива організація державного управління.

Проблеми моральної культури завжди викликали підвищений інтерес в українському суспільстві, тим більше сьогодні в процесі адміністративної реформи та створення державної служби, орієнтованої на громадянина. Від рівня моральної культури значною мірою залежить успіх чи невдачі тих чи інших соціальних перетворень, їх спрямованість та ефективність. Про останнє яскраво свідчать ті труднощі та прорахунку з котрими зіткнулася соціально-економічна реформа в Україні. Відсутність елементарного порядку, розгул корупції, крадіжки на всіх рівнях, низький рівень моральної культури та царство правового нігілізму - такий неповний перелік бід в Україні.

В. В. Цветков, розмірковуючи про моральні якості та етику поведінки управлінських кадрів, зазначає, що "Нові політичні та економічні реалії вимагають виробити нові морально-етичні стандарти суспільної поведінки". Значною мірою характеризує відносини держави і громадянина виробнича етика державного службовця. "Етика управління - це галузь деонтології державної діяльності, проблема обов’язку і належного" - стверджує В. В. Цветков.

Термін "етика", який походить від древньогрецького слова "ethos" (звичка, вдача), вперше вжив Аристотель. Етимологічно це слово збігається з латинським "moralis, mores" (моральність, мораль), що означає вдача, натура, склад душі, характер, образ мислення. Розмежування є не суттєвим, дані поняття є синонімами. Тому автор в подальшому вживатиме слово "мораль".

Як вважає ЛЕ. Орбан-Лембрик, в умовах активізації значення особистості в управлінні, її морального потенціалу, мораль і виступає тим самим виміром, який визначає поведінку людини, її ставлення до суспільства, включає в себе внутрішні потреби особи до здійснення моральних дій та вчинків.

Мораль (моральність, етика) - це норми людського співжиття, поведінки людей, їх взаємин в особистому спілкуванні, виробничій сфері, ставленні до громадянина, суспільства, держави. Це правила поведінки та принципи, які обумовлюють соціальні якості державного службовця в його стосунках з громадянами. Це також особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин, один із основних способів регуляції дій людини в суспільстві з допомогою соціальних норм.

Суспільна мораль вбирає в себе ті норми і принципи, котрі визнані обов’язковими в суспільстві на тому чи іншому етапі його розвитку. Але серед них є одвічні поняття, найбільш важливі принципи і норми, які обумовлюють соціальні якості державного службовця в його стосунках з громадянами. Це, перш за все, уявлення про добро і зло, загальнолюдські цінності: гуманізм, милосердя, взаємна доброзичливість, чесність, терпимість, дотримання суспільної справедливості, повага до праці та особиста працелюбність, правдивість, толерантність.

Кризовий стан українського суспільства, вважає В. В. Цветков, вимагає морального і інтелектуального напруження усіх груп населення, щоб з’явилися позитивні зрушення, а визначальним чинником внутрішньої політики став би баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства. Сьогодні, як ніколи раніше, ефективність праці апарату державного управління залежить від стану моралі та етики суспільних відносин, професійної етичної культури службовців, їх особистих моральних якостей.

     

Моральна культура в управлінні - це всеохоплююче і всеосяжне поняття, яке є моральним критерієм як професіоналізму державних службовців, так і їхньої діяльності щодо розв'язання питань, які стосуються забезпечення прав і законних інтересів громадян. Тому не випадково Верховна Рада України у ст. 5 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року визначила етику поведінки державного службовця, вказавши, якими моральними нормами він повинен керуватися в процесі здійснення покладених на нього від імені держави функцій та основних обов’язків і що забороняється йому робити, щоб не зашкодити інтересам громадян України.

Основні принципи служби в органах місцевого самоврядування та основні обов’язки посадових осіб визначаються в ст. ст. 4 та 8 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 року.

В загальному вигляді загальнолюдський зміст моралі знайшов своє відображення у так званому золотому правилі, відомому ще в Древній Греції та Китаї: "(Не) поступай по відношенню до інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони поступали стосовно тебе". Здійснюючи свою професійну діяльність, державні службовці теж повинні керуватися цим правилом.

Компоненти етики:

  • добро та зло,
  • справедливість,
  • свобода,
  • обов’язок,
  • совість,
  • щастя,
  • сенс життя,
  • моральний ідеал.

В процесі діяльності службових осіб вони знаходяться в своєрідному взаємозв'язку - вони взаємо-проникають та взаємо-переплітаються. А їх реалізація є моральною поведінкою державного службовця.

Моральна поведінка - це завжди вибір, це творчість.

Але останнє неможливе без свободи. Без свободи нема особистості, нема моральності.

Моральну свободу однозначно детермінує (визначає) добро. Сам же вибір полягає у виявленні найбільш оптимальних способів утвердження добра у конкретній ситуації, так як добро існує в багатоманітності людських вчинків. В одному випадку - в елементарній пораді, в другому - в матеріальній допомозі, в третьому - в співчутті і співпереживанні.

Реальне утвердження добра пов’язане з певними, часом значними, труднощами. Ці труднощі бувають різноманітними. Наприклад, державний службовець хоче надати допомогу громадянину але не може це зробити, оскільки у нього відсутні необхідні в цій галузі знання. Часом посадовій особі не вистачає достатньої твердості і принциповості, інколи їй заважає лицемірство.

Для оцінки поведінки дуже важливо знати її мотиви. Адже моральна поведінка окремих осіб носить багато в чому зовнішній характер без достатньої моральної мотивації, без бажання утвердити добро та справедливість.

Проте бувають такі обставини, коли особистість при всьому бажанні не в змозі утверджувати добро. Це ситуація морального конфлікту, коли державному службовцю доводиться обирати між двома моральними цінностями, які в даний конкретний момент взаємно виключають одна одну. Інколи мова йде про ієрархію цінностей. Наприклад, дехто з чиновників вважає до цього часу, що інтереси держави стоять вище інтересів рядового громадянина, що суперечить ст. 3 Конституції України.

Таким чином, поведінка державного службовця в процесі своєї діяльності має бути не тільки етичною, а й оцінюватися з позиції моралі і соціальної справедливості. Нові політичні та економічні реалії вимагають виробити нові морально-етичні стандарти суспільної поведінки.

Вимоги норм моралі обов’язкові для всіх членів суспільства. Але загальний характер моралі не виключає її специфічного відбиття в різних видах професійної діяльності, тобто кожна професія має свою мораль.

Величезний моральний потенціал закладений в професійних повноваженнях державного службовця, оскільки вся його діяльність пов’язана з утвердженням і забезпеченням прав та свобод людини, законних інтересів кожного громадянина.

Від результатів діяльності посадових осіб залежить добре ім’я, честь і гідність громадянина, блага та добробут сім’ї тощо.

Більш того, сьогодні навіть ефективність праці апарату державного управління залежить від стану професійної культури службовців, в тому числі і моральної.

Слід погодитися з проф. Л. О. Поповим, що існують такі види діяльності людини, в яких реалізація моральних принципів відбувається з підвищеною напругою, складністю. Професійна мораль с конкретизація загальнолюдських принципів моралі стосовно до умов діяльності даної професії.

Специфіка професійної моралі державного службовця полягає, перш за все, в особливостях правового статуту чиновників, можливостях здійснювати владні повноваження від імені держави, поєднанні формально-процедурної регламентації службових дій посадової особи зі значною можливістю приймати вольові суб’єктивні рішення, де мірилом справедливості виступає лише совість тощо.

Конкретні прояви професійної моралі вивчає та аналізує професійна етика.

Професійна етика - це вчення про професійну мораль, яка являє собою конкретизацію загальних моральних принципів і норм стосовно особливостей різних професій.

Праця будь-якого службовця носить специфічну форму та здійснюється у сфері державного управління, де до цієї особи ставляться особливі моральні вимоги. Ось чому слід говорити і про специфічну професійну етику державного службовця.

Професійна етика державного службовця - це галузь знань про особливості прояву його моральних якостей при здійсненні своїх професійних обов’язків, це конкретизація загальнолюдських моральних принципів і норм стосовно особливостей державної служби.

В останній час проблеми професійної етики все частіше порушуються в системі української управлінської освіти, публікаціях тощо. Але наукові доробки в цій галузі поки що не відповідають практичним завданням управління. В монографіях, підручниках, навчальних посібниках професійна етика подається як збірник моральних норм. Підвищена увага звертається на службовий етикет. В той же час в наукових дослідженнях управлінського спрямування майже не відображена специфіка вирішення на практиці моральних проблем. В результаті цього для управлінців професійна етика не може служити інструментом при вирішенні різноманітних питань в процесі професійної діяльності.

Тому слід погодитися з Шпотовим Б. (інститут загальної історії РАН) в тому, що слід запроваджувати в життя управлінську прикладну етику. Вона повинна передбачати, як на практиці використовувати моральні постулати (нормативну етику).

Професійна етика не формує нові принципи або нові поняття моральної свідомості, вона лише пристосовує вже відомі поняття та принципи до специфічних сфер діяльності державних службовців.

Вихідним поняттям професійної етики є поняття професійного обов’язку. Важливими є і такі поняття, як професійна честь і професійна гідність, професійна справедливість, професійний такт, професійна солідарність.

Необхідно виділити і основні принципи професійної етики державних службовців.

Вихідним є принцип гуманізму, тобто шанобливого, без упередження, ставлення до кожної особистості, орієнтація на її особисту гідність, врахування індивідуальних особливостей. З ним поряд іде принцип професійного оптимізму, який ґрунтується на вірі в людину, вірі в побудову правової, соціальної, демократичної України.

Професійна етика державного службовця включає в себе і принцип патріотизму, заснований на любові до своєї держави, відданості традиціям та історичній долі України. Принцип світоглядної інтелігентності виражається у винятковій терпимості державного службовця до людей з будь-якою ідеологічною прихильністю та ідейною переконаністю.

Професійна етика службовця повинна включати і такий важливий принцип, як сміливість в думках і вчинках. Вона повинна поєднуватися з бажанням перемогти догідливість, тверезою оцінкою ситуації, витримкою і терпимістю в досягненні поставленої мети, вмінням переносити особисті неприємності та службові невдачі.

Згідно із Загальною декларацією прав людини, ст. 3 Конституції України, людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визначаються в державі найвищою соціальною цінністю. Тому службові функції державних службовців, майже у всьому обсязі, так чи інакше пов’язані із забезпеченням прав і свобод людини, її інтересів та потреб, зі здійсненням владних повноважень стосовно громадян, які бажають скористатися послугами державної служби.

Таким чином, громадяни попадають в певну залежність від волі державного службовця, характеру його дій. Така залежність між людьми супроводжує нас завжди і скрізь. Взагалі стан залежності одного члена суспільства від іншого заради задоволення будь-якого блага є природним в силу суспільного характеру розподілу діяльності людей.

У стосунках "державний службовець-громадянин" одна із сторін (представник органу влади) стосовно іншої завжди має перевагу.

Слід враховувати взаємозалежність та взаємопроникнення моральних норм та юридичної відповідальності. Ці категорії нерозривні. Про них говорять тоді, коли порушуються моральні правила, втілені у правових нормах, і неетична поведінка стає відомою суспільству, дістає громадського резонансу. Такі вчинки викликають гостру реакцію в суспільстві і відповідні юридичні наслідки.

З урахуванням думки українських вчених в галузі державного управління Н. Р. Нижник, В. В. Цвєткова, С. Д. Дубенко, В. М. Олуйка можливо зробити узагальнення, що моральна культура державного службовця являє собою синтез стійких знань про гуманістичні принципи моралі та етики, впевненості у їх соціальному значенні і високому призначенні як для суспільства.

Основні принципи моральної культури державного службовця:

  • відданість ідеалам демократичної, соціальної та правової держави.
  • усвідомлення великої відповідальності перед кожним громадянином і суспільством в цілому.
  • принцип гуманного, дбайливого ставлення до людини.
  • принцип порядності, серед найважливіших ознак якої є чесність, правдивість, доброзичливість і шанобливе ставлення до людей, питання моральності і особистої чесності чи не найважливіше, бо воно тісно пов’язане з найстрашнішим злом в сучасному українському суспільстві - корупцією.
  • принцип непримиренності до несправедливості, який виявляється, перш за все, в дотриманні вимог Конституції та чинного законодавства, рівності всіх громадян перед законом, повазі до будь-якої особи, гідність якої не може бути принижена ні за яких обставин.
  • принцип простоти, скромності, доступності тощо.

З урахуванням "Загальних правил поведінки державних службовців" (Наказ Головдержслужби України №58 від 23.10. 2000 року), в розробці яких автор приймав участь, етичними вимогами до державних службовців можуть бути:

  • прихильність вищим моральним принципам, вірність українській державі; державний службовець повинен ставити державні інтереси вище індивідуальних, особистих інтересів, цілей і завдань політичних партій, інших громадських об’єднань;
  • дотримуватися принципів державної служби;
  • постійна готовність виступити на захист Конституції України та чинного законодавства; вірити в їх святість і корисність; ніколи не порушувати положень прийнятої присяги на вірність народові України і не відмовлятися від виконання законних вимог по державній посаді;
  • добросовісно та чесно служити українському народові;
  • проявляти ініціативність та цілеспрямованість, прагнути знайти і використати найбільш ефективні та економічні способи виконання державних завдань і функцій;
  • відсутність в діяльності службовця елементів дискримінації одних суб’єктів, з однієї сторони, надання особливих пільг та послуг іншим суб’єктам за особливу винагороду або без неї -з другої;
  • ніколи не приймати для себе або для членів своєї сім’ї ніяких послуг і переваг, використовуючи при цьому свої службові повноваження;
  • не робити ніяких особистих обіцянок, пов’язаних з обов’язками державної служби;
  • ніколи не використовувати ніякої інформації, отриманої конфіденційно під час виконання своїх посадових обов’язків, як засіб отримання особистої вигоди;
  • не займатись ні під яким виглядом підприємницькою діяльністю;
  • ніколи не вчиняти дій, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними; постійно боротися з корупцією та розкривати її в органах державної влади;
  • дотримуватися ділового стилю роботи і коректності спілкування з громадянами та співробітниками;
  • прагнути створювати діловий імідж державного службовця; проявляти рішучість і наполегливість у прийняті та втіленні у життя швидких, обґрунтованих та твердих рішень;
  • не зловживати службовим становищем, не допускати корисливості та особистої зацікавленості;
  • при спілкуванні з громадянами як при виконанні своїх повноважень, так і в позаслужбових стосунках дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки; вести себе з гідністю; демонструвати ввічливе та шанобливе ставлення до них, безпристрасність, принциповість, бажання глибокого вникнути в суть питання, вміння вислуховувати і зрозуміти іншу позицію;
  • не допускати всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян або конкретної особи.

Основними нормами моральної культури, якими повинен керуватися державний службовець, є:

  • шанобливе ставлення до людини, як найвищої цінності, повага та захист прав, свобод і гідності громадян у відповідності з міжнародними та вітчизняними нормами і загальнолюдськими принципами моралі;
  • глибоке розуміння соціальної значимості своєї ролі та високого професіоналізму, своєї відповідальності перед суспільством і перед громадянином, слугувати якому зобов’язаний державний службовець;
  • розумне і гуманне використання наданих законом державному службовцю прав в суворій відповідності з принципами соціальної справедливості, громадянського, службового та морального обов’язку;
  • мужність, безкомпромісність, об’єктивність у прийнятті рішення;
  • непримиренність до несправедливості, яка виявляється, перш за все, в дотриманні вимог Конституції та чинного законодавства, рівності всіх громадян перед законом;
  • порядність, бездоганність особистої поведінки на роботі та в побуті, непідкупність, турбота про професійну честь;
  • свідома дисципліна, ініціатива, професійна солідарність, взаємодопомога, підтримка, сміливість і морально-психологічна готовність до дій в складній ситуації, здатність до ризику в екстремальних умовах;
  • постійне удосконалення професійної майстерності, знань в галузі моральної культури, службової етики та такту, підвищення загальної культури, розширення інтелектуального кругозору, творче засвоєння необхідного в державній службі вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Ці вимоги моральної культури дають можливість наглядно уявити, якими повинні бути у державного службовця моральні якості. Це:

  • гуманність;
  • доброзичливість;
  • справедливість;
  • простота;
  • скромність;
  • доступність;
  • сміливість;
  • мужність;
  • витримка;
  • чесність;
  • порядність;
  • патріотизм тощо.

Систематизувавши власні наукові доробки та погляди Н. Р. Нижник, С. Д. Дубенко, В. В. Цвєткова, О. Д. Крупчана, В. М. Олуйкатаінших, можна зробити висновок, що моральними якостями державних службовців також є:

  • висока громадянськість;
  • цілеспрямованість;
  • самовідданість;
  • оптимізм;
  • ввічливість;
  • делікатність;
  • довіра;
  • тактовність;
  • активність;
  • принциповість;
  • репутація;
  • непідкупність;
  • співчуття іншим;
  • правдивість;
  • вірність прийнятим зобов’язанням;
  • наполегливість;
  • висока відповідальність за виконання службового обов’язку;
  • дотримання даного слова;
  • добросовісність;
  • пунктуальність;
  • сумлінність;
  • товариськість;
  • чуйність;
  • рішучість;
  • ініціативність;
  • вимогливість до себе, своїх колег та громадян у поєднанні з повагою та турботливим ставленням до них;
  • впевненість в собі;
  • непримиренність до недоліків;
  • самокритичність;
  • безкорисливість;
  • державний альтруїзм.

Ці та інші моральні якості формуються в процесі виховання.

Багато в чому виховання визначає долю людини, бо в ньому закладаються підвалини духовного світу, його ставлення до оточення, до суспільства.

І так як складним і багатогранним є життя, то і процес виховання є надто складним явищем. Є виховання трудове, політичне, естетичне, моральне, правове тощо. Але стержнем всього процесу виховання є виховання моральне, оскільки лише воно формує базові якості людини, яка прилучається до вічних, загальнолюдських цінностей.

Перш за все, в процесі виховання відбувається цілеспрямований вплив на розум і почуття, волю людини з метою формування у неї певних уявлень, почуттів і ставлень до різних явиш дійсності, а також відповідних навиків поведінки.

По друге. виховання відбувається не тільки цілеспрямовано, але й стихійно. Водночас, кожна людина в тій чи іншій мірі займається і самовихованням.

В процесі виховання державних службовців слід використовувати різноманітні засоби, які умовно розподіляються на вербальні (від лат. Verbut - слово) і діяльні. В першому випадку вихователь (керівник, наставник, колега тощо) діє головним чином словом. В іншому випадку, коли застосовуються діяльні засоби, посадова особа залучається до різних форм позитивно спрямованої соціальної активності. Слід виділити і такі форми виховання, як індивідуальні та масові.

Спрямованість морального виховання визначають фактори об’єктивного (тобто, незалежні від свідомості, волі вихователя і державного службовця) або суб’єктивного (тобто, залежні від людини) характеру.

До об’єктивних факторів відносяться перш за все особливості середовища, в котрому живе людина (соціально-економічне становище, національні відносини, рівень культури, конкретна політична ситуація тощо).

До факторів суб’єктивного характеру слід віднести специфіку особистих прагнень, поглядів, нахилів, захоплень як у вихователя, так і посадової особи.

Завдання морального виховання полягає не тільки в моральній просвіті, але й у формуванні навиків та умінь реалізувати етичні цінності в різноманітних ситуаціях в процесі виконання службових обов’язків, прагненні до морального само-удосконалення та самоствердження. І межі цьому нема. Це справа кожної окремої особистості.

Але суспільство, держава і, зрозуміло, кожен державний службовець зобов’язаний забезпечити певний рівень моральності, без котрого нема повноцінного громадянина, повноцінного державного службовця і повноцінного суспільства.

Література

1. Конституція України. -К, 1996.

2. Про державну службу: Закон України від 16.12. 93р. № 3723-XII//ВВР. - 1993. - № 52. - Cm. 490.

3. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7.06. 2001 № 2493-III //ВВР. - 2001. - № 33. - Cm. 175.

4. АтаманчукГ. В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997.

5. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. М.: Логос, 1998.

6. Вісник УАДУ Темат. вип: Матеріали щорічноїнауково-практичноїконференції "Актуальні проблеми реформування державного управління", 29 травня 1997 р. - №2.

7. Герет Томас М., Клоноскі Річар Дж. Етика бізнесу /Пер. з англ. К: Основи, 1997.

8. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія Кол. авт.; Зазаг. ред. Проф. Оболенского О. Ю. Хмельницький; Поділля, 1999.

9. Державний службовець в Україні / Н. РНижник, В. В. Цвєтков та ін. К: Ін-Юре, 1998.

10. Олуйко В. М. Кадри в регіоні України: Становлення та розвиток. Монографія / За ред. Н. РНижник та Г. І. Лелікова. К: Науков. світ, 2001.

11. Орбан-Лембрик I. E. Психологія управління. Івано-Франківськ: Плай, 2001.

12. Попов Л. А. Этика: Курс лекций. М.: Центр, 1998.

13. Профессиональная этика работников правоохранительных органов: Учебное пособие/ Под ред. Г. В. Дурова и А. В. Опалева. М.: Щит-М., 1998.

14. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики / За заг. ред. В. М. Князева. К: Вид-во УАДУ, 1999.

15. Цветков В. В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). - X: Право, 1996.

16. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология: Учебник. Харьков: Эспада, 2002.


27.06.2012

поняття та особливості. Реферат – Освіта.UA

Сутність і особливості моралі, структура моралі. Моральна практика (моральність)

Сутність і особливості моралі

У всі часи вчені по-різному тлумачили сутність моралі:

  • як досвід житейської мудрості;
  • як школу виховання людини, навчання її доброчесності;
  • як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості;
  • як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою;
  • як найкоротший шлях до щастя;
  • як самоцінне служіння честі;
  • як виконання незаперечного обов’язку;
  • як інструмент збереження порядку в суспільстві;
  • як забезпечення чесності у взаєминах людей;
  • як вимогу суспільної користі;
  • як викриття банальної, несправедливої дійсності, "суд над життям" і собою;
  • як служіння ідеалу;
  • як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;
  • як особливий засіб пізнання;
  • як визначення вищого сенсу людського життя тощо.

Мораль як одна з форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім’я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут.

Мораль (лат. moralis – моральний) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом.

Структура моралі

Осмислення сутності моралі передбачає з’ясування її основних компонентів та характеру їх взаємозв’язку.

Структурно мораль утворює дві сфери: моральна свідомість і моральна практика (моральність), кожна з яких має свою будову.

     

Моральна свідомість

Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням.

Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна свідомість – це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються.

Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів).

Основними елементами суспільної моральної свідомості:

  • моральні вимоги,
  • моральні цінності.

Елементи індивідуальної моральної свідомості (самосвідомості):

  • моральний обов’язок,
  • моральні цінності, що виявляються в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління. Честі, гідності тощо.

Моральна практика (моральність)

Моральна практика – сфера і індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.

Моральну практику утворює моральна діяльність і моральні відносини.

Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку. Вона становить значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги.

Моральна діяльність – єдність моральної свідомості і практичної діяльності.

Моральна діяльність і моральна свідомість взаємно породжуються і взаємно зумовлюються, існуючи одна завдяки іншій.

Моральна діяльність проявляється через вчинки.

Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із словом. Тим самим вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв’язків і залежностей, які і називаються моральними відносинами.

По іншому, моральні відносини –це сукупність моральних зв’язків, у які вступають люди у процесі моральної діяльності.

Моральні відносини відрізняються в залежності від об’єкту і суб’єкту моральної дії, а також від способу життя.

Якими б не були моральні відносини за змістом, - їх внутрішнім вістрям є ставлення особистості до суспільства. Адже навіть інтимні душевні стосунки між близькими людьми передбачають орієнтацію на суспільно-корисні цінності – вірність, відданість. Безкорисливе бажання добра один одному. Однак, ставлення особистості до суспільного блага як вищої цінності обов’язково потребує не менш фундаментального ставлення суспільства до особистості як мети свого існування і розвитку. Не людина є засобом усіх суспільних перетворень, а суспільство є продуктом взаємодії людей, умовою саморозвитку і самореалізації людини.

Основні функції моралі

Кінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвиненої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль. Яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю.

Регулятивна функція. Цю функцію здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну роль.

Комунікативна. Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні.

Пізнавальна функція. Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо.

Виховна функція моралі. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність, честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства.

Орієнтуюча функція моралі. Мораль збагачує людину не просто знаннями об’єктів самих по собі, а й орієнтує у світі культурних цінностей, допомагає ставитись до них диференційовано, віддаючи перевагу вищим цінностям, які відповідають її потребам, інтересам і смакам.

Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства.

Основні етапи історичного розвитку моралі

Мораль – це система поглядів і уявлень. норм і оцінок, принципів, правил і переконань, у межах яких регулюється поведінка людей.

(Мораль – "регулятор" моральної поведінки людини)

Зародження моралі пов’язують зі первісним суспільством, у якому виникає природна потреба регулювання відносин між людьми. Практика взаємовідносин між людьми у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції. яких потрібно було суворо дотримуватись.

Основою такої моралі була первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм. Людина відчувала свій нерозривний зв’язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольнити свої основні, передусім природні потреби, Вірність, відданість своєму роду і племен, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя – загальноприйняті норми моралі того часу.

В ім’я свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність. Хоробрість, зневага до смерті. Завдяки спільній праці в первісному суспільстві форм такі моральні почуття, як обов’язок, справедливість. Прихильність. Те, що у первісному суспільстві не було суттєвої майнової диференціації, заслуга моралі, яка була єдиною для усіх членів роду, всього племені. Кожен навіть найслабший представник роду, завдяки загальноприйнятим нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морального почуття, як гідність.

У первісному суспільстві форм також і негативні риси моралі. Саме в родовому суспільстві з’являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких моральних принципів, як жорстокість, зрадництво, фанатизм. У первісному суспільстві мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.

З подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. З поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну приходить мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні засоби такі як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає поза-родовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

Проте нова мораль стала не лише кроком назад у формуванні світоглядів культури. Нові члени суспільства – вільні громадяни держави – не сприймали жорстокості, людоїдства, і ці норми почали засуджуватися.

В історії Середньовіччя мораль фактично ототожнювалася з релігійним проявом духовності. Церква, реально завоювавши політичну владу за допомогою релігії, намагалась завоювати і душами людей. Мораль Середньовіччя являла собою яскравий прояв дволикості: з одного боку, була пропагандою гуманістично орієнтованої християнської моралі, з іншого – реальні моральні відносини були дуже далекими від любові до ближнього. Милосердя тощо. Поряд з цим значну позитивну роль відіграли лицарські, дворянські кодекси честі, які приписували феодалу виявляти вірність сюзерену і "дамі серця", чесність, справедливість, безкорисливість та інші високі моральні якості.

Мораль епохи Ренесансу відіграла значну роль у розвитку людської цивілізації. Це було відродження і понятійне народження гуманістичного змісту моралі. Усвідомивши дійсну природу свого існування і відчувши смак людинолюбства, мораль Ренесансу пориває із середньовічною дволикістю. Ця мораль проповідує тілесну і духовну досконалість людини, вічність добра і минущість зла, непохитну єдність слова і діла.

Починаючи з періоду Нового часу і майже до середини ХХ ст. мораль переживала різні стани відродження своєї дволикості. Спочатку, у ХVІІ - ХVІІІ ст., мораль засуджувала паразитичний спосіб життя аристократії і пропагувала як позитивні норми і принципи працелюбність, бережливість, скромність, чесність. Моральним ідеалом того часу була енергійна, ділова людина, яка в будь-який спосіб домагається успіху, братства і поваги співвітчизників. Ця мораль спиралася на героїзм людини і її здатність до самопожертви.

Однак, у ХІХ - ХХ ст. обіцяне офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, соціальними лихами і хворобами. Обіцяне "світле" і "багате" майбутнє потонуло в обіймах духовної деградації особистості. Дволикість моралі поставала чимдалі наявніше. Людина почала поступово втрачати моральний орієнтир, необхідність вивіряти свої вчинки за взірцем, стала керуватися визначеними, хибно окресленими потребами й інтересами.

Сьогодні людство характеризується активізацією діяльності, зростанням інтересу до свого майбутнього. Страх людства перед майбутнім відступив на другий план хоча б тому, що практично зникла загроза ядерного воєнного протистояння, людство взяло курс на перехід від конфронтації до співробітництва.

Цей перехід можливий і цілком реальним стане тоді, коли сформується нова мораль і реалізується гуманістично орієнтовані принципи моральності, коли на засадах цих принципів взірцями будуть нові норми моралі.

І цими новими нормами мають стати:

  • доброчесність,
  • совість,
  • правда,
  • милосердя,
  • доброзичливість,
  • вірність ідеалам,
  • справедливість,
  • добропорядність,
  • братерство,
  • миролюбність,
  • працелюбність,
  • рівноправність,
  • і свободолюбність,
  • глибока віра у людський ідеал – людське щастя.


30.06.2012

Мораль і Етика - Джерело знань

1. Мораль, її функції і структура

Мораль (від латинського moralis - моральний; mores - звичаї) є одним із способів нормативного регулювання поведінки людини, особливою формою суспільної свідомості і видом суспільних відносин. Є ряд визначень моралі, в яких відтіняються ті чи інші її істотні властивості.

Мораль - це один із способів регулювання поведінки людей у суспільстві. Вона складає собою систему принципів і норм поведінки, що визначають характер відносин між людьми відповідно до прийнятих в даному суспільстві понять про добро і зло, справедливе і несправедливе, гідне і негідне. Дотримання вимог моралі забезпечується силою духовного впливу, суспільною думкою, внутрішнім переконанням, совістю людини.

Особливістю моралі є те, що вона регулює поведінку і свідомість людей в усіх сферах життя (виробнича діяльність, побут, сімейні, міжособистісні та інші відносини). Мораль поширюється також на міжгрупові і міждержавні відносини.

Моральні принципи мають загальне значення, охоплюють всіх людей, закріплюють основи культури їх взаємовідносин, створювані в тривалому процесі історичного розвитку суспільства.

Кожен вчинок, поведінка людини може мати різноманітне значення (правове, політичне, естетичне та ін), але його моральну сторону, моральний зміст оцінюють за єдиною шкалою. Моральні норми повсякденно відтворюються в суспільстві силою традиції, владою загальновизнаної і підтримуваної усіма дисципліни, громадською думкою. Їх виконання контролюється всіма.

Відповідальність в моралі має духовний, ідеальний характер (осуд чи схвалення вчинків), виступає у формі моральних оцінок, які людина повинна усвідомити, внутрішньо прийняти і згідно з цим спрямовувати та коректувати свої вчинки і поведінку. Така оцінка повинна відповідати загальним принципам і нормам, прийнятим усіма поняттям про належне і неналежне, гідне і негідне і т. д.

Мораль залежить від умов людського буття, життєвих потреб людини, але визначається рівнем суспільної та індивідуальної свідомості. Поряд з іншими формами регулювання поведінки людей у суспільстві мораль служить для узгодження діяльності безлічі індивідів, перетворенню її (діяльності) в сукупну масову діяльність, підпорядковану певним соціальним законам.

Досліджуючи питання про функції моралі, виділяють регулятивну, виховну, пізнавальну, оціночно-імперативну, орієнтувальну, мотиваційну, комунікативну, прогностичну і деякі інші її функції.

Регулятивна функція вважається провідною функцією моралі. Мораль спрямовує і коригує практичну діяльність людини з точки зору врахування інтересів інших людей, суспільства. При цьому активний вплив моралі на суспільні відносини здійснюється через індивідуальну поведінку.

Виховна функція моралі полягає в тому, що вона бере участь у формуванні людської особистості, її самосвідомості. Мораль сприяє становленню поглядів на мету і сенс життя, усвідомлення людиною своєї гідності, обов'язку перед іншими людьми і суспільством, необхідності поваги до прав, особистості, гідності інших. Цю функцію прийнято характеризувати як гуманістичну. Вона впливає на регулятивну та інші функції моралі.

Мораль розглядають і як особливу форму суспільної свідомості, і як вид суспільних відносин, і як діючі в суспільстві норми поведінки, які регулюють діяльність людини - моральну діяльність.

2. Етика - вчення про мораль

Якщо термін "мораль" латинського походження, то "етика" походить від давньогрецького слова "етос" - місцеперебування, спільне житло. У IV столітті до нашої ери Арістотель позначив прикметником "етичний" клас людських чеснот - чеснот характеру на відміну від чеснот розуму - діаноетичних. Арістотель утворив новий іменник ethica (етика) для позначення науки, яка вивчає чесноти. Таким чином, етика як наука існує понад 20 століть.

У сучасному розумінні етика - філософська наука, що вивчає мораль як одну з найважливіших сторін життєдіяльності людини, суспільства. Якщо мораль являє собою об'єктивно існуюче специфічне явище суспільного життя, то етика як наука вивчає мораль, її сутність, природу і структуру, закономірності виникнення та розвитку, місце в системі інших суспільних відносин, теоретично обґрунтовує певну моральну систему.

Історично предмет етики істотно змінювався. Вона починала складатися як школа виховання людини, навчання його чеснотам, розглядалася і розглядається (релігійними ідеологами) як заклик людини до виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості; характеризується як вчення про священний непорушний обов’язок і способи його реалізації, як наука про формування "нової людини" – безкорисного будівельника абсолютно справедливого громадського порядку і т. д.

У вітчизняних публікаціях сучасного періоду переважаючим є визначення етики як науки про сутність, закони виникнення та історичного розвитку моралі, функціях моралі, моральних цінностях суспільного життя.

В етиці прийнято розділяти два роди проблем: власне теоретичні проблеми про природу і сутність моралі і моральну етику - вчення про те, як повинна поступати людина, якими принципами і нормами має керуватися.

У системі науки виділяють, зокрема, етичну аксіологію, що вивчає проблеми добра і зла; деонтологію, що досліджує проблеми обов’язку та належного; деспрективну етику, що вивчає мораль того чи іншого суспільства в соціологічному та історичному аспектах; генеалогію моралі, історичну етику, соціологію моралі, професійну етику.

Етика як наука не тільки вивчає, узагальнює і систематизує принципи і норми моралі, що діють в суспільстві, але і сприяє виробленню таких моральних уявлень, які в максимальній мірі відповідають історичним потребам, сприяючи тим самим вдосконаленню суспільства і людини. Етика як наука служить соціальному та економічному прогресу суспільства, утвердженню в ньому принципів гуманізму і справедливості.

Норми права і норми моралі

Особливо важливе місце у системі соціальних норм займають норми права. Проте, аби усвідомити їх особливості, досить важливим є з’ясування питань співвідношення норм права з іншими соціальними нормами, зокрема з нормами моралі.

Спорідненість норм права та інших соціальних норм полягає в тому, що всі вони (і норми права, і норми моралі, і корпоративні норми, і звичаї) відносяться до соціальних норм і мають загальні ознаки останніх. Їх зміст у цілому обумовлений рівнем економічного та культурного розвитку суспільства. Окрім того, як норми єдиної спільноти, норми права та інші соціальні норми, що регулюють однакові суспільні відносини, не можуть значно відрізнятися одна від одної.

Різниця, що існує між нормами права та іншими соціальними нормами, встановлюється за такими критеріями.

За походженням. Так, норми права видаються державними органами, в той час як корпоративні норми виробляються відповідними організаціями, а норми моральності й звичаї виникають поступово у процесі розвитку суспільства

За формою вираження. Норми права фіксуються в офіційно виданих органами держави нормативних актах, їх властивістю є формальна визначеність; такою властивістю не володіють інші соціальні норми, які існують або у свідомості суспільства чи окремих соціальних груп, або можуть бути записані в джерелах, що не мають офіційного характеру

За сферою дії. Норми права регулюють відносини, що піддаються правовому регулюванню та об’єктивно його потребують. Це, як правило, найбільш важливі суспільні відносини. Інші соціальні норми також можуть врегульовувати аналогічну сферу життя. Наприклад, охорона відносин власності здійснюється за допомогою багатьох соціальних норм. З одного боку, є відповідні статті Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу України, у яких ці відносини отримали правове врегулювання. З іншого боку, існують моральні правила, відображені у суспільній правосвідомості – «красти погано». Зрештою, існує й аналогічна корпоративна (релігійна) норма: «не вкради» – одна із заповідей християнського Декалогу. Але є відносини, які врегульовуються лише нормами права, в той час як інші соціальні норми байдужі до них. У той же час норми моралі, звичаї і корпоративні норми регулюють відносини, які часто виходять за межі сфери правового регулювання: відносини дружби, товариства, певні побутові та сімейні відносини тощо.

За територією дії. Норми права поширюють свою дію на всіх осіб, що знаходяться в межах держави. Звичаї і корпоративні норми мають локальний характер, тобто поширюються на відносно вузьке коло осіб (членів організації), а не на визначену територію. Багато норм моралі не знають державних кордонів, хоча моральні уявлення у різних країнах можуть значно відрізнятися

За ступенем деталізації. Норми права, як правила поведінки в конкретних ситуаціях, відрізняються досить великим ступенем деталізації, у той час як норми моралі не містять чітких і деталізованих правил, а є насамперед загальними принципами поведінки

За способом забезпечення. За нормами права, у випадку їх невиконання, стоїть сила державного примусу, тоді як інших соціальних норм дотримуються і виконують їх добровільно, під впливом свідомості та внутрішнього переконання людей.

За тенденціями розвитку. Звичаї і норми моралі з’явилися значно раніше права, вони більш консервативні, складаються не відразу і швидко не зникають. Право ж з’являється тільки на визначеному етапі розвитку суспільства, хоча в сучасних умовах у зв’язку з ускладненням стосунків між людьми роль і значення права, як ефективного засобу соціального управління, збільшується.

Взаємодія норм права та інших соціальних норм полягає у тому, що право має у своїй основі інші соціальні норми, базується на них. Пояснюється це тим, що індивідуальна свідомість людини складається у процесі розвитку переважно під впливом моральних, звичаєвих і корпоративних (наприклад, релігійних) норм. Тому для того, щоб норми права діяли найефективніше, необхідно, аби вони базувалися на неюридичних категоріях та цінностях. Право повинне бути глибоко моральним, відповідати принципам справедливості, інакше воно не одержить визнання у суспільстві. Інші соціальні норми впливають на право як у процесі його творення, так і під час реалізації його приписів.

Мораль – це система норм і принципів, що виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поводження людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою суспільної думки.

Можна виділити спільні риси моральних та правових норм:

1) вони діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

2) переслідують єдину мету - встановлення і підтримка порядку в суспільстві;

3) мають єдине функціональне призначення - впливати на поводження людей, регулювати їхні відношення, формувати масштаби (еталони, стандарти) поводження;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поводження загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень - справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, що лежить у підставі норм моралі. Останні, у свою чергу, були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства. Але і тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі й анархії.

Етичні стандарти поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб

У нашому повсякденному житті правила етичної поведінки необхідні у всіх сферах, зокрема це й стосується професійної діяльності державних службовців

Державна служба нерозривно пов’язана з мораллю, етикою, моральним складом державного службовця. Наявність у багатьох сферах нашого професійного життя етики поведінки є не додатком, а  важливою необхідністю.

Державна служба представляє собою не тільки правову, соціальну та організаційну систему, але і етичну. Вона виступає носієм моралі, моральних цінностей, орієнтує людей на дотримання моральних норм. Відмічається, що стабільність та надійність державної служби залежать не тільки від професійної підготовки, але і від моральних якостей чиновників.

У регулюванні державних та суспільних відношень мораль взаємодіє перш за все з правом. Мораль та право об’єднує те, що вони являються регуляторами поведінки людей, вони слугують одній загальній цілі – погодження інтересів особистості, суспільства, держави, забезпечення суспільного порядку. В цілому право відповідає або повинно відповідати моральним нормам. Моральні правила та норми, пов’язані з державною службою, знаходяться у тісному зв’язку з мораллю всього суспільства.       Практика державної служби показує, що службова поведінка державних службовців та кадрова діяльність посадових осіб повинні базуватися на моральних принципах.

Під моральними принципами державної служби розуміється сукупність норм, що виражають вимоги держави та суспільства до службовця, до характеру його взаємовідносин з державою, на службі у якого він знаходиться, з суспільством, якому він слугує, забезпечуючи взаємодію держави та його громадян в захисті їх прав, свобод та законних інтересів. Це система загальних цінностей та правил, що регулюють взаємовідносини державних службовців між собою в процесі їх спільної професійної діяльності в цілях утворення належного морально- психологічного клімату в колективі ті підвищення ефективності державної служби.

Загальні принципи, норми та вимоги до правил етичної поведінки державних службовців визначені, зокрема, Законом України «Про державну службу», Законом України «Про запобігання корупції» та загальними правилами етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затвердженими наказом Національного агентства з питань державної служби від 05.08.2016 № 158, які містять не лише  узагальнені стандарти етичної поведінки, якими зобов’язані користуватись державні службовці під час виконання своїх посадових обов’язків, а й підстави та порядок притягнення до відповідальності осіб за їх порушення.

Відповідно до Закону України “Про запобігання корупції”, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та посадові особи юридичних осіб публічного права під час виконання своїх службових повноважень зобов'язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, представляючи державу чи територіальну громаду, діють виключно в їх інтересах.

Окрім того, зазначені особи зобов'язані під час виконання своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їхніх осередків або окремих політиків. Це правило не поширюється на виборних осіб та осіб, які обіймають політичні посади.

Приписами Закону України “Про запобігання корупції” визначено, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та посадові особи юридичних осіб публічного права повинні:

- діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання;

- сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконувати службові повноваження та професійні обов'язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускати зловживань і неефективного використання державної і комунальної власності;

- не розголошувати і не використовувати в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв'язку з виконанням своїх службових повноважень і професійних обов'язків, крім випадків, встановлених законом.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та посадова особа юридичних осіб публічного права, не зважаючи на приватні інтереси, зобов'язані утримуватись від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать закону. Вони самостійно оцінюють правомірність наданих керівництвом рішень чи доручень і можливу шкоду, що буде завдана в разі виконання таких рішень чи доручень.

За порушення правил етичної поведінки особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можуть бути притягнені до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.

Слід зазначити, що дотримання кожним державним службовцем та посадовою особою місцевого самоврядування етики поведінки є не лише запорукою ефективного та якісного виконання своїх обов’язків, а також забезпечення державою належного виконання своїх  функцій, що в першу чергу сприятиме задоволенню потреб суспільства та покращенню рівня життя кожного громадянина.

Чем нас пугает маркиз де Сад?

  • Джейсон Фараго
  • BBC Culture

Автор фото, Alamy

Підпис до фото,

Кейт Уинслет и Джефри Раш в фильме "Перо маркиза де Сада"

Скандальный бунтарь, писатель и философ-вольнодумец XVIII века оставил глубокий след в нашей культуре. Корреспондент BBC Culture Джейсон Фараго объясняет, почему фигура Маркиза де Сада до сих пор пугает нас.

"Убей меня или прими меня таким, какой я есть, я не изменюсь", - писал заключенный граф де Сад своей жене в 1783. Самый скандальный автор XVIII века не был склонен к компромиссам.

В те времена неисправимый либертин (сторонник нигилистической философии, отрицающий принятые в обществе нормы морали. - Ред.), маркиз де Сад отбывал 11-летнее заключение, но даже при условии освобождения он не отказался бы от своих принципов и пристрастий. Любое отклонение от своей истинной природы равно для него смерти.

Автор фото, Getty

Підпис до фото,

Югес де Сад - потомок скандального писателя в камере Венсенского замка, где был заключен маркиз де Сад

Вновь открытый в популярной культуре, но до сих пор непостижимый, де Сад стал объектом двух выставок в Париже, которые предлагают новый взгляд на одну из самых темных и самых влиятельных фигур европейской культуры. "Сад: Нападение на солнце" - экспозиция в парижском Музее д'Орсе - это амбициозная попытка пересмотреть историю современного искусства через призму его радикальных произведений.

Прямо через дорогу в другой парижской галерее - Музее писем и рукописей - представлена коллекция книг и эпистолярных произведений де Сада, в том числе рукопись его наиболее дерзкого и скандального романа "120 дней Содома, или Школа разврата".

Обе экспозиции позволяют зрителям глубже задуматься о неразрывной культурной связи между эпохой де Сада и настоящим.

Наше восприятие XVIII века - не только во Франции, но и в современных Соединенных Штатах - иногда может быть немного односторонним, немного обманчивым. Эпоха Просвещения означает всплеск рациональной мысли, науки и гуманизма, но это далеко не все, что определяет эту эпоху.

Автор фото, Getty

Підпис до фото,

Бронзовый череп маркиза де Сада

Маркиз де Сад, который умер почти двести лет назад, бесспорно фигура Просвещения. Он увлекался Руссо, которого тюремщики не позволяли ему читать. Но он был также первым, кто нанес сильный удар (и самому де Саду понравилась бы эта метафора) по верховенству разума и рацио, и стал певцом бунтарства, радикализма и антигуманизма.

Эти идеи стали огромным возмущением XVIII века, но они продолжают звучать в искусстве, литературе и философии в течение двух последних веков.

Аристократ-провокатор

Донасьен Альфонс Франсуа де Сад родился в 1740 году и был чрезвычайно сложной фигурой. Он был аристократом, радикалом, делегатом Национального Конвента во времена Французской революции, а затем отказался от своего титула, когда началась Эпоха террора.

Он - автор наиболее провокационных романов в истории, но его перу также принадлежат вполне приличные пьесы. И он, конечно, имел заметный вкус к грубым формам секса, получившим его имя, но, как показывает даже поверхностный обзор литературы XVIII века, они вовсе не были такими уж чрезвычайными для того времени.

Автор фото, Getty

Підпис до фото,

Замок Соман, где Донасьен Альфонс Франсуа де Сад провел часть своего детства

Как когда-то заметил выдающийся исследователь сексуальности - Мишель Фуко (французский философ и историк ХХ века. - Ред.): "Садизм - это не "практика, старая, как Эрос", а скорее "массовый культурный феномен, который появился именно в конце XVIII века".

Вслед за Вольтером и Руссо, де Сад писал романы, которые надо читать двумя способами: как развлекательную литературу и как философские трактаты. Даже несмотря на свои наиболее возмутительные произведения, де Сад не был на самом деле порнографическим писателем.

В ранней редакции "120 дней Содома" в бесконечных описаниях телесных пыток и жестокостей нет ни одного сексуального намека.

Даже его лучший роман "Жюстина, или несчастье благотворительности", в котором священник-развратник обольщает девушку, шокировал французское общество вовсе не откровенными сценами.

Автор фото, Getty

Підпис до фото,

Рукопись романа "Жюстина, или несчастье благотворительности"

Настоящее возмущение вызвала мораль романа, которая утверждала, что злоупотребление доверием человека является не только принятым, но и добродетельным. Истинная добродетель, по мнению философа, это до конца воплощать свои самые темные и наиболее разрушительные страсти, даже за счет жизни другого человека.

Маркиз также не имел ничего против убийства, хотя и был заядлым противником смертной казни. Но убить человека в порыве страсти - это одно, а рационализировать убийство законом - это уже настоящее варварство.

Коварные и жестокие действия для маркиза де Сада не были отклонением от нормы. Он считал их неотъемлемой частью человеческой природы. Более того, говорил де Сад, рациональная философия Просвещения - это побочный продукт этих глубинных желаний. Темные желания управляют людьми гораздо больше, чем любой рациональный импульс. Благородство - обман. Жестокость - естественна. Безнравственность - единственная мораль, а грех - единственная добродетель.

Плохое влияние

Не только книги маркиза де Сада, но и вся его жизнь была полна греховности и излишеств. Он провел треть своей жизни в тюрьмах, в частности в Бастилии в 1789 году, в также в сумасшедших домах.

Его книги были запрещены вскоре после смерти в 1814 году. Но пока произведения де Сада пылились на полках, его темная мораль начала быстро распространяться.

Автор фото, Getty

Підпис до фото,

На полотнах Франсиско Гойи, как и в романах де Сада, бессмысленность побеждает разум

Франсиско Гойя (испанский художник XVIII-XIX веков) в перерывах между работой над портретами испанской королевской семьи, создавал сумасшедшую серию гравюр - "Капричос", "Бедствия войны", "Покойные мечты" - в них жестокость побеждает добродетель, безумие - рациональность.

Его самая известная гравюра "Сон разума рождает чудовищ" изображает спящего человека, возможно, самого художника, над которым кружатся кошмарные звери - плод его фантазий.

Когда Мишель Фуко увидел гравюры Гойи - живописный аналог литературных произведений де Сада, - он заявил: "Западный мир получил возможность заменить ум насилием... После де Сада и Гойи бессмыслица стала решающей силой современного мира".

Хотя образы жестокости и насилия, которые всколыхнул де Сад, встречаются в творчестве многих художников начала XIX века, особенно Эжена Делакруа и Теодора Жерико, сами его произведения были мало известны.

Только в конце века "божественный маркиз" был снова открыт. Некоторые, правда, немного буквально поняли его философию, как викторианский поэт Чарльз Свинберн, который обожал де Сада и писал под псевдонимом длинные эпосы о мальчиках, которых секут плетьми.

Автор фото, Alamy

Підпис до фото,

Книги маркиза де Сада были запрещены вскоре после его смерти в 1814 году

Но выдающиеся писатели того времени видели в творчестве де Сада несколько больше - философ перевернул мир с ног на голову.

"Цветы зла" Шарля Бодлера вернули в литературу идеологию де Сада. Фридрих Ницше, чья сексуальная жизнь была закрытой настолько же, насколько она была откровенной у самого маркиза, многим обязан скандальном философу.

Гийом Аполлинер, поэт, придумавший слово сюрреализм, редактировал первый полный сборник произведений де Сада. А другие сюрреалисты нередко находили вдохновение в его произведениях, где сцены насилия и секса преувеличены до абсурда.

И не только они. "Сердце тьмы" англо-польского писателя Джозефа Конрада, который изображает руководителя колонии, сошедшего с ума в Конго, - это роман в духе де Сада.

Так же как и "Смерть в Венеции" - декадентский шедевр Томаса Манна о борьбе с темными желаниями.

Трудно себе представить Зигмунда Фрейда без де Сада, который объяснил, что либидо стоит в центре человеческой природы.

Автор фото, Getty

Підпис до фото,

Взгляды маркиза де Сада на природу человечества сегодня как никогда актуальны

Прямым наследником де Сада в кино стал итальянский режиссер Пьер Паоло Пазолини, который экранизировал "120 дней Содома". Но влияние философа можно проследить во многих кинотрадициях от "Империи чувств" Нагиса Осимы до трэшевых кинолент Джона Уотерса в 1980-е.

Он везде, но он до сих пор пугает нас. Почему? Потому что фигура де Сада не поддается объективному анализу. То, за что выступает де Сад, - это не свобода, это крайность.

Он пророк мира, превышающий пределы возможностей. И в современном мире, который балансирует на краю своих возможностей - политических, экономических, экологических - его темное видение человечества кажется как никогда кстати.

Моральні проступки не можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності - суддя ОАСК Руслан Арсірій

Окружний адміністративний суд міста Києва все частіше дає приводи для гучних обговорень ухвалених ним рішень, які викликають багато питань у суспільства. Остання справа, яка викликала резонанс, стосувалась скасування перейменування проспектів Московського  та Генерала Ватутіна. Довго обговорювали і скасування судом націоналізації ПриватБанку. Відповідні постанови суду було ухвалено через порушення процедури прийняття суб'єктами владних повноважень оскаржуваних рішень. Через недотримання процедури було скасовано і минулі ціни на газ. Юрисдикція ОАСК визначена Кодексом адміністративного судочинства: виключно ОАСК має повноваження щодо розгляду спорів з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, спорів щодо анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про її заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) тощо. Отже, маючи виключні повноваження з розгляду спорів з політичною складовою, ОАСК і далі служитиме ньюзмейкером політичного порядку денного. Негативно про ОАСК згадують не лише в ключі ухвалених рішень. Зараз триває процес кваліфікаційного оцінювання всіх суддів України, і вважається, що судді ОАСК уникають відвідин ВККС для проходження цієї процедури. Крім політичних спорів, судді ОАСК розглядають й інші адміністративні спори за відповідною територіальною юрисдикцією та проводять заходи для професійної спільноти. Зокрема, у травні в ОАСК відбувся семінар «Етика у відносинах суддів та адвокатів», який дав змогу учасникам обмінятись думками щодо етичної взаємодії у судовому процесі. Оскільки тема етичної поведінки в правовій спільноті залишається актуальною, та, можливо, буде врегульована новою владою, ЮРЛІГА вирішила поспілкуватися з цього приводу із суддею ОАСК Русланом Арсірієм. Говорили про етику адвокатів, суддів, відповідальність за порушення етичних кодексів, загальнолюдську мораль і причини непорозумінь із ВККС.

- Пане Руслане, нещодавно до Правил адвокатської етики було повернуто принцип чесності та добропорядної репутації. Як Ви ставитесь до цього з огляду на можливість притягнення адвокатів до відповідальності за порушення етики?

- Варто зазначити, що мораль не регулюється нормами права, а отже, по суті, притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення моральних норм (етичної поведінки) - це нонсенс. Етика - наука, що вивчає мораль, суспільні норми поведінки та звичаї. Хибною є думка про те, що етика регулює норми моралі, адже вона їх лише вивчає. Загалом, пересічний громадянин використовує норми моралі при взаємодії в суспільстві з іншими людьми як дороговказ, виходячи із суспільної думки, виховання та власного досвіду. За порушення таких норм не настає відповідальність, а можливий лише осуд суспільства. Однак якщо ми говоримо про адвокатів, суддів, прокурорів та деякі інші суспільно важливі професії, то ситуація така. Для представників цих професій порушення норм моралі, які стосуються їх професійної діяльності, можуть мати негативні наслідки - як процесуальні (в конкретних справах), так і в цілому такі, що можуть негативно позначитись на довірі до професії. Бажання підсилити довіру до професії наштовхнуло спільноту фахівців юридичних професій (зокрема, і адвокатів) взяти на себе додаткові зобов'язання перед суспільством за визначення деяких моральних норм як обов'язкових та закріплення їх відповідним кодексом. При цьому за порушення Правил адвокатської етики, наприклад, до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність. Існування такого порядку підтверджувалось також і рішеннями З'їзду, актами Ради адвокатів України, Національної асоціації адвокатів України. Якщо певна професійна спільнота вирішила для себе унормувати етичні принципи і це має позитивний ефект, то мабуть, це варто зробити.

Моральні проступки не можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності і мають бути відокремлені від норм права, що встановлюють юридичну відповідальність. Адже мораль - досить змінна складова суспільного буття

Однак особисто моя точка зору полягає в тому, що моральні проступки не можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності. У будь-якому разі, вони мають бути відокремлені від норм права, що встановлюють юридичну відповідальність. Адже мораль - досить змінна складова суспільного буття. І те, що вчора засуджувалось у суспільстві, вже сьогодні може мати протилежний ефект. Наприклад, ми всі пам'ятаємо ставлення до одностатевих шлюбів приблизно 10 років тому. Однак сьогодні, відповідно до теперішніх етичних норм, ми повинні толерантно ставитись до такого явища в суспільстві. Подібних прикладів багато, і жоден з них не має документального закріплення, а лише формується та в подальшому існує в свідомості громадян.

- Чи є, на Вашу думку, порушенням етики "процесуальні диверсії" - виведене судовою реформою в кодексах "зловживання процесуальними правами". Як судді це визначають та які заходи протидії застосовують?

- Зловживання процесуальними правами - не рідкість, однак це жодним чином не стосується порушення етичних норм. Як правило, це заздалегідь продумана та скоординована поведінка одного чи декількох представників сторони у справі для затягування або зриву процесу, із застосуванням як правових, так і суто провокативних дій, а в окремих випадках - навіть кримінальних. Змінами до Кодексу адміністративного судочинства України у 2017 році було визначено перелік дій, які можуть трактуватись судом як зловживання процесуальними правами, передбачено заходи протидії та види відповідальності за їх зловживання. Зокрема, суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Стаття 139 КАС України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, передбачає право суду покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору. Також за зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству статтею 149 КАС України передбачено штраф у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму, при цьому інші заходи процесуального примусу за такі протиправні дії не передбачаються. А в разі повторного вчинення таких дій/бездіяльності сума штрафу становить від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму [від 2007 до 20 070 грн - актуальний розмір прожиткового мінімуму ви завжди можете дізнатись в модулі "Довідники" ІПС ЛІГА:ЗАКОН]. Як бачите, мова не йде про моральні норми. Питання зловживання правами врегульовані нормами права. У той же час у свідомості громадян такі дії не завжди знаходять негативну оцінку. Час від часу суспільна думка навколо деяких судових процесів формується таким чином, що свідомі дії учасників спрямовані на демонстрацію явної зневаги до суду та до суспільства або окремих громадян трактуються як боротьба за права проти свавілля.

- Які у суддів є важелі впливу на адвокатів, що порушують правила етики. Чим це регулюється?

- Цікаве і досить актуальне питання. Насправді, низка положень, які багато хто відносить до етичних норм поведінки, вже закріплені процесуальними кодексами. Зокрема, це стосується правил та обов'язків сторін процесу. Їх порушення має наслідки для сторони відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя може ініціювати дисциплінарне провадження щодо адвоката, який порушує етичний кодекс поза судовим процесом. За порушення у процесі суд може виносити окрему ухвалу

При цьому суддя, як і будь-який громадянин, може бути ініціатором дисциплінарного провадження щодо адвоката, який порушує етичний кодекс поза судовим процесом. Крім того, суду надано право виносити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (у тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності. Аналогічні статті містяться і в процесуальних кодексах. Така ухвала може стосуватися лише подій, які сталися під час розгляду справи. На щастя, випадків застосування таких заходів небагато.

- Як врегульовано правила поведінки суддів? Чи передбачена відповідальність суддів за порушення етики та яка саме?

Повторення норм про відповідальність в Кодексі суддівської етики призводить до змішування правового регулювання суспільних відносин.

- У 2013 було затверджено Кодекс суддівської етики. Це один із кодексів професійної етики, про який я згадував на початку нашої розмови. Детальне його вивчення свідчить про те, що низку його норм вже врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів» або ж процесуальними законами. По суті, це дублювання вже законодавчо закріплених норм, за порушення яких передбачена відповідальність. Однак, я наголошую, що вона передбачена не Кодексом суддівської етики, а тими законами, в яких ці положення закріплені. Повторення їх у Кодексі призводить до змішування правового регулювання суспільних відносин.

- Чи є доцільним, на Вашу думку, прийняття єдиного етичного кодексу для адвокатів, суддів та прокурорів, над проектом якого працюють у Раді суддів?

У загальному етичному кодексі слід врахувати спілкування в соціальних мережах, спільне відвідування публічних заходів...

- Насправді, я вважаю, що сам по собі кодекс є досить умовним стримуючим фактором від прояву неповаги один до одного. Я не бачив проекту цього документа, не маю уявлення про його наповнення. Вважаю, що для його підготовки необхідно враховувати низку сукупних факторів, серед яких - спілкування в соціальних мережах, спільне відвідування публічних заходів тощо. Немає сенсу вносити до цього кодексу норми, що вже врегульовані процесуальними кодексами, законами, що визначають професійний статус, нормами законодавства про протидію корупції тощо. Доброчесній людині зрозуміло, що слід дотримуватися 10 заповідей, але включати заборону вбивства до етичного кодексу за наявності відповідної норми в Кримінальному кодексі навряд чи доцільно.

- Чи треба по-новому врегулювати правила виходу з конфлікту інтересів з огляду на захоплення соцмережами професійного життя ("дружба" зі стороною у Facebook, неформальне спілкування в соцмережах).

Більшу частину своїх «фейсбучних» друзів я особисто не знаю

- Наше життя на сьогодні повністю діджиталізоване і ми повинні зважати, що формат спілкування сучасної людини змінився. Однак існує багато спекуляцій стосовно конфлікту інтересів і дружби в соціальних мережах. Більшу частину своїх «фейсбучних» друзів я особисто не знаю, і я думаю, що для багатьох користувачів це є нормою. Так, я потенційно можу дискутувати з адвокатом з тих чи інших питань у соціальних мережах (саме для цього ж вони і створені). При цьому я не можу напевне знати, чи зустрінусь я з ним колись у судовому процесі чи поза ним. Я думаю, спеціально врегульовувати відносини в соціальних мережах не варто, більше того - це просто неосяжне завдання. Адже відразу виникнуть питання стосовно анонімності в соціальних мережах. На сучасному етапі достатньо просто керуватись здоровим глуздом та загальноприйнятими етичними нормами при спілкуванні онлайн.

- Чи необхідно врегулювати правила поведінки суддів, адвокатів у соцмережах і встановити конкретну відповідальність за можливий "підрив авторитету" судової влади та адвокатури саме в соцмережах?

- Можу ще раз наголосити, що, на мою думку, виховану людину відрізняє дотримання цивілізованого способу спілкування незалежно від обраного формату - реального чи віртуального. Однак важко визначитись, де закінчується, наприклад, наполегливість і здоровий сарказм, а де починається хамство та кепкування над особистістю… Комусь не подобаються висловлювання на адресу судді чи суду, які допускають на особистих сторінках у соціальних мережах публічні особи. А комусь здається, що суддя, коментуючи на власній сторінці події в державі, займається політикою. Вища рада правосуддя зазначає, що судді, які ухвалюють рішення іменем України при виконанні своїх обов'язків, повинні бути готовими до суспільного інтересу до них з боку суспільства та враховувати право інших осіб висловлювати свої оціночні судження стосовно здійснення правосуддя.

Спроби критики судових рішень у ЗМІ чи соціальних мережах є втручанням у здійснення правосуддя та відвертим підривом авторитету судової влади

- Тож, на думку цього органу, критика судових рішень в ЗМІ чи соціальних мережах - нормальне явище, з чим я абсолютно не погоджуюсь. Я переконаний, що такі спроби є нічим іншим як втручанням у здійснення правосуддя та відвертим підривом авторитету судової влади. З іншого боку, для того, щоб бути почутим у суспільстві, судді необхідно докласти значних зусиль та, фактично, стати професійним журналістом. А коли в медіапросторі на такого суддю починають звертати увагу, то одночасно виникають загрози для його власної свободи вираження поглядів.

- Чи регулюється Кодексом етики поведінка і відносини суддів з іншими органами судової влади: Вищою радою правосуддя, Вищою кваліфікаційною комісією суддів, Радою суддів України?

- Так, на членів вищезазначених органів поширюється Кодекс суддівської етики. Однак наскільки вони його дотримуються - це вже інше питання. Слід зазначити, що Рада суддів складається з діючих суддів, які продовжують здійснювати судочинство. ВРП, ВККС складаються з обраних (призначених) членів, для яких саме ця діяльність є основною (навіть якщо вони є суддями). Слід зазначити, що законодавець звільнив ВРП, ВККС від перевірки вмотивованості їх рішень, а оскарження їх рішень та дій, на відміну від інших державних органів, можливо тільки у Верховному Суді. Стадія касаційного оскарження за такими справами не передбачена. З іншого боку, будь-який відступ від порядку відносин судді та ВРП чи ВККС тягне за собою юридичні наслідки, аж до кримінальної відповідальності. Тому важко казати, що суди та ці органи працюють за єдиними нормами суспільної моралі.

- Як з точку зору етики пояснити повідомлення ВККС про те, що більшість суддів ОАСК (27 з 30) не з'явились на обов'язкове кваліфоцінювання, посилаючись на тимчасову непрацездатність?

ВККС, ВРП РСУ, весь суддівський корпус складають немалий прошарок у суспільстві. Це дає змогу творити власну мораль, відмінну від загальнолюдської.

- Відповідаючи на це запитання, я б хотів звернутись до визначень. Коли ми говоримо про мораль та етичну поведінку, ми завжди це робимо з огляду на ту спільноту, яка визначає моральні норми. Якщо, наприклад, у певному селищі хтось звинуватив сусіда у невиконанні обіцянок та зневажливо поставився до його хвороби, це б викликало осуд суспільства. ВККС, ВРП, РСУ, весь суддівський корпус складають немалий прошарок у суспільстві. Це дає змогу творити власну мораль, відмінну від загальнолюдської. Я б не зосереджувався в цьому питанні лише на суддівській спільноті. Аналогічні процеси відбуваються і в інших сферах суспільного життя, як приклад можна навести політику. Прикро тільки те, що певна частина громадськості та численні «експерти» підтримують це розділення суспільства на групи, використовують окремі риси відносин для створення бар'єрів між соціальними групами. Це досить небезпечний процес, адже це може призвести до підміни або ж повного нівелювання загальнолюдських моральних цінностей.

Запитання ставила і підготувала Марина Ясинська, головна редакторка ЮРЛІГИ

Моральные и социальные нормы - Стипендия Оксфорда

Страница из

НАПЕЧАТАНО ИЗ ОНЛАЙН-СТИПЕНДИИ ОКСФОРДА (oxford.universitypressscholarship.com). (c) Авторские права Oxford University Press, 2021. Все права защищены. Отдельный пользователь может распечатать одну главу монографии в формате PDF в OSO для личного использования. дата: 17 июня 2021 г.

Глава:
(стр.57) 4 Моральные и социальные нормы
Источник:
Объясняя нормы
Автор (ы):

Джеффри Бреннан

Лина Эрикссон

Роберт Э.Гудин

Николас Саутвуд

Издатель:
Oxford University Press

DOI: 10.1093 / acprof: oso / 9780199654680.003.0004

В этой главе исследуются два вида неформальных норм: моральные нормы и социальные нормы. Парадигматические примеры моральных норм включают существующие в большинстве обществ нормы, запрещающие убийства, изнасилования и пытки, нормы правды и соблюдения обещаний, а также нормы милосердия. Парадигматические примеры социальных норм включают нормы, запрещающие наготу в общественных местах, нормы дарения подарков и нормы обращения.В этой главе предлагается радикально иной взгляд на то, что отличает моральные нормы от социальных норм. Согласно этой точке зрения - точке зрения оснований - моральные нормы и социальные нормы отличаются не формой или содержанием какого-либо принципа, а основанием нормативных установок, которые их составляют. Основанием для нормативного суждения являются соображения, обосновывающие соответствующий нормативный принцип в сознании судьи.

Ключевые слова: неформальные нормы, нормативное отношение, основание, социальные нормы, моральные нормы

Для получения доступа к полному тексту книг в рамках службы для получения стипендии

Oxford Online требуется подписка или покупка.Однако публичные пользователи могут свободно искать на сайте и просматривать аннотации и ключевые слова для каждой книги и главы.

Пожалуйста, подпишитесь или войдите для доступа к полному тексту.

Если вы считаете, что у вас должен быть доступ к этому заголовку, обратитесь к своему библиотекарю.

Для устранения неполадок, пожалуйста, проверьте наш FAQs , и если вы не можете найти там ответ, пожалуйста свяжитесь с нами .

Относительная нерелевантность моральных норм в международной политике в JSTOR

Abstract

Анализ процесса принятия решений во внешней политике, а также природы и функции моральных норм приводит к выводу, что мораль мало влияет на международную политику. Система национального государства вынуждает государственных деятелей ставить национальные интересы выше морали, так что в большинстве случаев моральные нормы служат, а не определяют интересы. Некоторым непостижимым образом моральные нормы влияют на внешнеполитические решения, потому что они составляют часть среды, в которой действуют лица, принимающие решения.Но это влияние значительно перевешивается настоятельной необходимостью гарантировать выживание нации при любых обстоятельствах и возможностью оправдать практически любое поведение, направленное на это, с моральной точки зрения. Эта возможность существует потому, что широкая, общая и абстрактная формулировка моральных норм подвергает их самой разнообразной интерпретации в конкретных случаях и потому, что система норм допускает целесообразный выбор любой из ее частей для соответствия данной ситуации. Как интерпретируется норма и какие нормы выбираются в данных обстоятельствах, во многом определяется интересами, о которых идет речь.Таким образом, улучшение международных отношений в сторону большего сотрудничества и миролюбия, скорее всего, будет происходить из развития и осознания общих интересов, чем из общепринятых моральных норм.

Информация о журнале

Social Forces - это журнал социальных исследований, посвященных социологическим исследованиям. но также исследуя области, общие с социальной психологией, антропологией, политикой наука, история и экономика. В число академических читателей журнала входят: социологи, социальные психологи, криминологи, экономисты, политические ученые, антропологи и студенты-урбанисты, расовые / этнические отношения и религиоведение.

Информация об издателе

Oxford University Press - это отделение Оксфордского университета. Издание во всем мире способствует достижению цели университета в области исследований, стипендий и образования. OUP - крупнейшая в мире университетская пресса с самым широким присутствием в мире. В настоящее время он издает более 6000 новых публикаций в год, имеет офисы примерно в пятидесяти странах и насчитывает более 5 500 сотрудников по всему миру. Он стал известен миллионам людей благодаря разнообразной издательской программе, которая включает научные труды по всем академическим дисциплинам, библии, музыку, школьные и университетские учебники, книги по бизнесу, словари и справочники, а также академические журналы.

Отличаются ли моральные нормы от социальных норм? Критическая оценка Джона Эльстера и Кристины Биккьери

  • Биккьери К. (2006) Грамматика общества: природа и динамика социальных норм. Издательство Кембриджского университета, Нью-Йорк

    Google Scholar

  • Биккьери К. (2008) Хрупкость справедливости: экспериментальное исследование условного статуса просоциальных норм.Philosophical Issues 18: 229–248

    Статья Google Scholar

  • Камерер К. Ф. (2003) Поведенческая теория игр: эксперименты в стратегическом взаимодействии. Princeton University Press, Princeton

    Google Scholar

  • Дана Дж., Кейн Д. М., Доус Р. (2006) То, о чем вы не знаете, меня не повредит: дорогостоящий (но тихий) выход из игры с диктатором. Организационное поведение и процессы принятия решений людьми 100 (2): 193–201

    Статья Google Scholar

  • Эльстер Дж.(1999) Сильные чувства: эмоции, зависимость и человеческое поведение. MIT Press, Кембридж, Массачусетс

    Google Scholar

  • Эльстер Дж. (2007) Объяснение социального поведения: больше гаек и болтов для социальных наук. Издательство Кембриджского университета, Кембридж

    Книга Google Scholar

  • Эльстер Дж. (2009) Социальные нормы и объяснение поведения. В: Hedström P., Bearman P.(ред.) Оксфордский справочник по аналитической социологии. Oxford University Press, Oxford, pp. 195–217

    Google Scholar

  • Гуала Ф. (2005) Методология экспериментальной экономики. Издательство Кембриджского университета, Кембридж

    Книга Google Scholar

  • Хайдт Дж., Джозеф К. (2004) Интуитивная этика: как изначально подготовленная интуиция порождает культурно изменчивые добродетели.Дедал 133 (4): 55–66

    Статья Google Scholar

  • Хейли К. Дж., Фесслер Д. М. Т. (2005) Никто не смотрит? Тонкие подсказки влияют на щедрость в анонимной экономической игре. Эволюция и поведение человека 26: 245–256

    Статья Google Scholar

  • Хит Дж. (2008) Следование правилам: практические рассуждения и деонтическое принуждение. Oxford University Press, Oxford

    Google Scholar

  • Кагель Дж.Х., Ким С., Мозер Д. (1996) Справедливость в ультимативных играх с асимметричной информацией и асимметричными выплатами. Игры и экономическое поведение 13: 100–110

    Статья Google Scholar

  • Николс, С. (2002). Нормы с чувством: к психологическому объяснению морального суждения. Познание, 84, 221–236.

    Google Scholar

  • Николс, С. (2004). Сентиментальные правила: О естественных основах морального суждения.Нью-Йорк: Издательство Оксфордского университета.

  • Принц Дж. (2007) Эмоциональное построение морали. Oxford University Press, Oxford

    Google Scholar

  • Розин П., Лоури Л., Имада С., Хайдт Дж. (1999) Гипотеза триады CAD: отображение трех моральных эмоций (презрение, гнев, отвращение) и трех моральных кодексов (общность, автономия, божественность). ). Journal of Personality and Social Psychology 50: 703–712

    Статья Google Scholar

  • Шведер Р.А., Мач Н. С., Махапатра М., Парк Л. (1997) «Большая тройка» морали (автономия, общность, божественность) и «большая тройка» объяснений страдания. В: Розин П., Брандт А. (ред.) Нравственность и здоровье. Рутледж, Нью-Йорк, Нью-Йорк, стр. 119–169

    Google Scholar

  • Шрипада К., Стич С. (2006) Основы психологии норм. В: Каррутерс П., Лоуренс С., Стич С. (ред.) Врожденный разум: культура и познание. Oxford University Press, Oxford, pp. 280–301

    Google Scholar

  • Танни Дж.П., Стювиг Дж., Машек Д. Дж. (2007) Моральные эмоции и нравственное поведение. Annual Review of Psychology 58: 345–372

    Статья Google Scholar

  • Терони Ф., Деонна Дж. А. (2009) Отличие стыда от вины. Сознание и познание 17: 725–740

    Статья Google Scholar

  • Туриэль Э. (1983) Развитие социальных знаний. Издательство Кембриджского университета, Кембридж

    Google Scholar

  • Сяо Э., Bicchieri C. (2009) Поступайте правильно: но только если так поступают другие. Журнал принятия поведенческих решений 22 (2): 191–208

    Статья Google Scholar

  • Моральные нормы

    НРАВСТВЕННЫЕ НОРМЫ
    Потребность в нравственности Нормы
    Мы убедились, что если есть должно быть какое-либо разрешение морального кризиса, прежде всего, быть обновлением соглашения об основных моральных нормах (выбираем ли мы называть их абсолютными нормами, базовыми ценностями, разумными ориентирами, идеалы или универсальные принципы), которые можно использовать при оценке как личная, так и коллективная деятельность.Нам не нужно новые нормы, а также повторение и подтверждение норм которые уже присутствуют. Мы уверены, что эти нормы уже существуют в нашем коллективном сознании, но такие принципы больше не являются частью нашего повседневного мышления. Усилия по переформулированию необходимы, поскольку без этого общие основания на мораль общепринятых земля.
    О поиске основные нормы и ценности. Во-первых, необходимость норм не может быть окончательно установлено философскими или теологическими дебатами или социальная наука.Мы ищем нормы, соответствующие этим моральным суждениям о том, какие люди доброй воли и достаточных оснований больше всего уверенная в себе. Однако мы полагаем, что могут появиться разумные принципы: через открытую и критическую дискуссию, через «диалектическую» процесс. Благодаря такому процессу исследования и обсуждения мы надеюсь вспомнить нормы, уже признанные не подлежащими сомнению и поощрять их применение во многих контекстах, в которых они они были забыты или для которых они в настоящее время считается неуместным.
    Во-вторых, любые нормы или ценности, которые должны быть используются для моральной оценки в современном мире, должны быть универсальный в смысле быть общим и всеобъемлющим. Мы являемся очень разнообразное общество. Среди этого разнообразия нам нужны базовые принципы, с помощью которых можно оценивать и определять наши ответственности друг перед другом и перед всеми народами все более взаимозависимый мир.
    Мораль Нормы

    Предложено

    Участники Нового диалога находят себя повторяю до пяти норм.Они могут быть изменены с помощью процесс диалога, но в той или иной форме мы ждем идей такого рода, чтобы иметь важное значение в достижении некоторого разрешения моральный кризис.
    I. У каждого человека есть позитив и уникальное значение. То, что это так, не случайно в исторической разворачивание вселенной.
    II. Эта уникальная ценность встроены в мораль и выражаются через нее. Цветет как благородный добродетели.
    III. Достаточно богатое выражение этого положительная и уникальная ценность основана на моральной свободе, которая предполагает, но не то же самое, что политическая и экономическая свобода.Моральная свобода - это одновременно и благословение Провидения, и социальная задача. которым обязательно занимаются морально зрелые люди. В своем По сути, это и подарок, и долг.
    IV. В социальная природа свободы предполагает суждение о том, что свобода нельзя пользоваться вне сообщества. В то же время основная цель сообщества - поддерживать и улучшать уникальная ценность отдельных лиц.
    V. Созависимость и взаимно определяет отношения между Природой и человеческий / личный порядок.

    Основные принципы будут безусловно требуют дальнейшего обсуждения, но могут быть представлены только краткие комментарии в этих материалах. За этими принципами стоят некоторые фундаментальные идеи о человеческой личности, которые каждый из нас знает о себя и других, и это общество также должно признавать и служба поддержки. Основные идеи заключаются в следующем.

    Каждый человек должен быть признан уникальным и внутренне ценный, с целью во вселенной и определенным достоинством просто в силу того, что он человек, и, следовательно, не сводится к средству в чужие цели.
    Выражение этого уникального и внутренняя ценность требует и предполагает определенные свободы; моральный политический и экономический. Уникальная ценность каждого человека - это реализуемый только через личную свободу, освобождающую состояние, возникающее, когда люди осуществляют свободную волю в соответствии с с нормами и идеалами морали, признавая обязанности заботы и сострадание к другим людям, принятие обязательств перед сообщества и проявляя уважение к природе. Таким образом, свобода укоренены и защищены заветом.Моральная свобода возникает из соблюдая этот завет, связывая каждого из нас друг с другом в признание некоего высшего порядка во Вселенной.

    Моральная свобода - это, однако на практике зависит от политических свобод. Таким образом, политическая заветы как Конституция или Декларация прав, которые охраняют политические и экономические свободы наряду с политической волей отстаивать эти заветы, необходимы для того, чтобы люди могли достичь личных моральных качеств. Свобода.

    Идеи внутренней ценности, завета и мораль выявляет еще один аспект человеческой личности, который в люди не только свободны и независимы, но и социальны. существа.Человеческие сообщества, от семьи до штата, обеспечивают системы взаимная поддержка, которая, обучая и укрепляя моральные привычки позволяют каждому из нас осознать нашу уникальную ценность. Таким образом, некоторые Цели людей - это взаимовыгодные общие цели, которые осуществляется в зависимости от других и в сотрудничестве с ними. Как результат неизбежного участия в коммунальных предприятиях, у людей есть общие обязанности по защите и продвижению благосостояния каждого участника совместного предприятия. Поскольку человеческая деятельность становится все более глобализированы и взаимозависимы, ясно, что обязанности защита и продвижение по службе должны быть распространены на всех лиц в мировое сообщество.
    Пятый принцип просто подчеркивает что природа настолько же зависит от человечества, чтобы выжить и процветать, как так же, как люди зависят от него. Мир природы во всем конкретные проявления, существа, леса и океаны, должны не следует рассматривать как существующее только для использования человечеством. Естественный мир должен быть признан имеющим собственные цели, которые заслуживают должного уважения и признательности. Только поддерживая позиция глубокого уважения может люди надеяться выжить и процветать в грядущие века.
    Все эти принципы признают в одном аспект или другой, который для того, чтобы быть "моральным", личным и коллективная деятельность должна составлять поддержание и устойчивое развитие . То есть они должны быть поддерживая человеческих целей и целей; и в той мере, в какой человеческое сообщество является основой и контекстом человеческой цели, деятельность также должна быть поддержание человеческого сообщества. Во-вторых, что не менее важно, коллективная деятельность должна быть устойчивой в отношении природные ресурсы, используемые человеческими обществами для достижения своих заканчивается.
    Применение норм морали

    Создает мораль

    Общие точки

    Мы верим что моральный кризис должен быть решен в первую очередь готовностью люди доброй воли применять нормы морали при оценке собственных виды деятельности. Более того, такие нормы могут быть использованы в качестве основы для оценка деятельности лидеров бизнеса и правительства, и кого-либо еще, кто может разрешить коллективное виды деятельности.Наконец, моральные аспекты и последствия сами коллективные действия должны оцениваться с учетом этих норм.

    IATH WWW Server Center Главная страница нового диалога Главная страница


    Авторские права 1996 г., CECMPE, все права защищены
    URL-адрес документа: www2.iath.virginia.edu/cecmpe/moralnorms.html
    Последнее изменение: четверг, 28 февраля -2008 14:34:34 EST

    (PDF) Моральные нормы, моральные идеалы и суперерогация

    129

    Петр Мачура: Моральные нормы, моральные идеалы и супервизия

    совершают прелюбодеяние! ') Или предложения, содержащие конкретные слова "должен",

    "должен", 'должен', 'обязан' (напр.грамм. «Врач обязан уважать убеждения пациента)».

    3

    Однако наиболее общее определение

    дает Зигмунт Зембиньски: «[…] нормы - […] высказывания, которые сформулированы на определенном языке

    , чтобы выразить потребность так, чтобы человек

    или люди вели себя определенным образом ». 4

    Моральную норму в целом можно охарактеризовать как директиву к действию,

    действия, приказ к определенному типу поведения или ограничение от действия

    , формирующего определенные действия.Такая директива относится к неимущественным правам,

    и, следовательно, неписаным (в отличие от правовых норм5), хотя

    предусматривает некую санкцию.

    Однако важно отметить тот факт, что такой подход

    к моральной норме является слишком общим, потому что моральная норма также включает

    тех директив, которые сочетаются с неким более высоким обязательством

    , которое определяет некоторые моральные нормы. идеальный. Таким образом, кажется, что для того, чтобы точно установить

    границы этого понятия, необходимо учитывать своего рода обязанность и универсальность

    .Таким образом, моральная норма будет:

    3

    E. K l i m o w i c z: «Норми мораль». В: Słownik pojęć filozoficznych. Ред .: W. Kr aj e w -

    s k i. Варшава, 1996, стр. 138. Аналогичное определение дает Антони Подсиад: «Норма […]

    1. et. Иногда это понятие используется для обозначения всех моральных правил, включая оценки […],

    , то есть оценивание предложений. Норма в ее широком значении - это не только приказ или запрет или правило поведения, но также то, что этот приказ, запрет или правило оправдывает […].”(A. P od -

    siad: Słownik terminów i pojęć filozoficznych. Warszawa, 2000, столбец 570. Идентичное определение

    появляется в Mały słownik terminów i pojęć filozoficznych dla studiujących filozofiję

    . odsiad, Z. Wi ęc ko wsk i. Warszawa, 1983. Из любопытства,

    можно заметить, что определение такого фундаментального термина не дается, в частности:

    Encyklopedia filozofii. Vols 1—2. Ред.Т. Хо н д е р и ч ч. Пер. J. Ł o z i ń sk i. Познань, 1998,

    ,

    и 1999; W. P a ł u b i c k i: Антропология-философия-этика. Słownik podstawowych terminów

    i znaczeń. Gdańsk — Koszalin, 1998.

    Эва Климович выводит этимологию слова «норма» в приведенном определении из латинского термина

    «правило», в то время как, например, Czesław Z namiero ws ki дает (Oceny i normy. Warszawa,

    1957, стр. 265) термин «стальной квадрат» как латинская этимология, означающий «устройство для проверки -

    некоторых свойств (положение линий и поверхности)» Поскольку термин «правило» наделен вполне

    широкий диапазон значений в польском языке, я буду использовать определение Знаменеровского в любом случае

    , имея в виду этимологию слова «норма».”

    4

    Z. Z i e m b i ń s k i: Etyczne problemy prawoznawstwa. Вроцлав — Варшава — Краков—

    Гданьск, 1972, с. 35.

    5

    Относительно различий между моральной нормой и другими видами норм, см.

    , например: M. O s o w s k a: Podstawy nauki o moralnoœci. Варшава, 1947, стр. 251–277;

    Х. Ян ковс к и: «Пшедмиот этики - моральноэч». В: Этыка. Эд. Х. Джан к о в с к я. War-

    szawa, 1975, стр. 65–120.

    Даже произвольные нормы влияют на принятие моральных решений

  • 1.

    Burger, J. M. et al. Сытно или вкусно? Влияние описательной информации о нормах на выбор продуктов питания. J. Soc. Clin. Psychol. 29 , 228–242 (2010).

    Артикул Google Scholar

  • 2.

    Чалдини, Р. Б., Рино, Р. Р. и Каллгрен, К. А. Основная теория нормативного поведения: переработка концепции норм для уменьшения количества мусора в общественных местах. J. Pers. Soc. Psychol. 58 , 1015–1026 (1990).

    Артикул Google Scholar

  • 3.

    Нолан, Дж. М., Шульц, П. У., Чалдини, Р. Б., Гольдштейн, Н. Дж. И Грискявичюс, В. Нормативное социальное влияние недостаточно изучено. чел. Soc. Psychol. Бык. 34 , 913–923 (2008).

    Артикул Google Scholar

  • 4.

    Hallsworth, M. et al. Указание стоимости приема в виде напоминаний по SMS сокращает количество пропущенных посещений в больнице: результаты двух рандомизированных контролируемых исследований. PLoS ONE 10 , 1–14 (2015).

    Google Scholar

  • 5.

    Венцель М. Неправильные представления социальных норм о соблюдении налоговых требований: от теории к вмешательству. J. Econ. Psychol. 26 , 862–883 (2005).

    Артикул Google Scholar

  • 6.

    Гольдштейн, Н. Дж., Чалдини, Р. Б. и Грискявичюс, В. Комната с точкой зрения: использование социальных норм для мотивации сохранения окружающей среды в отелях. J. Consum. Res. 35 , 472–482 (2008).

    Артикул Google Scholar

  • 7.

    Шульц, П. В., Нолан, Дж. М., Чалдини, Р. Б., Гольдштейн, Н. Дж. И Грискявичус, В. Конструктивная, деструктивная и реконструктивная сила социальных норм. Psychol. Sci. 18 , 429–434 (2007).

    Артикул Google Scholar

  • 8.

    Применение поведенческих исследований к донорству органов: предварительные результаты рандомизированного контролируемого исследования (Группа по анализу поведения Кабинета министров, NHS Blood and Transplant, Министерство здравоохранения, Государственная цифровая служба и Агентство по лицензированию водителей и транспортных средств, 2013).

  • 9.

    Айзен И. и Фишбейн М. Понимание отношения и прогнозирование социального поведения (Прентис Холл, Энглвуд Клиффс, 1980).

  • 10.

    Бендор Дж. И Свистак П. Эволюция норм. Am. J. Sociol. 106 , 1493–1545 (2001).

    Артикул Google Scholar

  • 11.

    Дойч М. и Герард Х. Б. Исследование нормативных и информационных социальных влияний на индивидуальные суждения. J. Abnorm. Soc. Psychol. 51 , 629–636 (1955).

    CAS Статья Google Scholar

  • 12.

    Choi, JJ, Laibson, D., Madrian, BC & Metrick, A. in Analyses in the Economics of Aging (ed. Wise, DA) 59–78 (Univ. Chicago Press, Chicago, 2005).

  • 13.

    Терри Д. Дж. И Хогг М. А. Групповые нормы и отношения отношения к поведению: роль в групповой идентификации. чел. Soc. Psychol. Бык. 22 , 776–793 (1996).

    Артикул Google Scholar

  • 14.

    Тернер, Дж. К., Хогг, М. А., Оукс, П. Дж., Райхер, С. Д. и Ветерелл, М. С. Новое открытие социальной группы: теория самоопределения (Бэзил Блэквелл, Оксфорд, 1987).

  • 15.

    Зайонц, Р. Б. Установочные эффекты простого воздействия. J. Pers. Soc. Psychol. 9 , 1–27 (1968).

    Артикул Google Scholar

  • 16.

    Тверски А. и Канеман Д. Суждение в условиях неопределенности: эвристика и предвзятость. Наука 185 , 1124–1131 (1974).

    CAS Статья Google Scholar

  • 17.

    Englich, B. & Mussweiler, T. Вынесение приговора в условиях неопределенности: закрепляющие эффекты в зале суда. J. Appl. Soc. Psychol. 31 , 1535–1551 (2001).

    Артикул Google Scholar

  • 18.

    Englich, B., Mussweiler, T. & Strack, F. Игра в кости с уголовными приговорами: влияние нерелевантных якорей на судебные решения экспертов. чел. Soc. Psychol. Бык. 32 , 188–200 (2006).

    Артикул Google Scholar

  • 19.

    Neighbours, C. et al. Групповая идентификация как модератор отношений между воспринимаемыми социальными нормами и потреблением алкоголя. Psychol. Наркоман. Behav. 24 , 522–528 (2010).

    Артикул Google Scholar

  • 20.

    Смит, Дж. Р. и Терри, Д. Дж. Последовательность отношения к поведению: роль групповых норм, доступность отношения и способ принятия поведенческих решений. Eur. J. Soc. Psychol. 33 , 591–608 (2003).

    Артикул Google Scholar

  • 21.

    Римал, Р. Н. Моделирование отношений между описательными нормами и поведением: проверка и расширение теории нормативного социального поведения (TNSB). Health Commun. 23 , 103–116 (2008).

    Артикул Google Scholar

  • 22.

    Platow, M. J. et al. «Это не смешно, если они смеются»: самокатегория, социальное влияние и реакция на сдержанный смех. J. Exp. Soc. Psychol. 41 , 542–550 (2005).

    Артикул Google Scholar

  • 23.

    Cruwys, T. et al. Моделирование приема пищи регулируется членством в психологической группе. Аппетит 58 , 754–757 (2012).

    Артикул Google Scholar

  • 24.

    Беренд, Т. С., Шарек, Д. Дж., Мид, А. В. и Вибе, Э. Н. Жизнеспособность краудсорсинга для исследований в рамках опросов. Behav.Res. Методы 43 , 800–813 (2011).

    Артикул Google Scholar

  • 25.

    Хафф, К. и Тингли, Д. «Кто эти люди?» Оценка демографических характеристик и политических предпочтений респондентов опроса MTurk. Res. Полит. 2 , 1–12 (2015).

    Google Scholar

  • 26.

    Хаузер, Д. Дж. И Шварц, Н. Внимательные участники: участники MTurk лучше справляются с онлайн-проверками внимания, чем участники тематического пула. Behav. Res. Методы 48 , 400–407 (2016).

    Артикул Google Scholar

  • 27.

    Хортон, Дж. Дж., Рэнд, Д. Г. и Зекхаузер, Р. Дж. Интернет-лаборатория: проведение экспериментов на реальном рынке труда. Exp. Экон. 14 , 399–425 (2011).

    Артикул Google Scholar

  • 28.

    Ха, Ю. Э., Восгерау, Дж. И Морведж, К.K. Социальные дефолты: наблюдаемый выбор становится выбором по умолчанию. J. Consum. Res. 41 , 746–760 (2014).

    Артикул Google Scholar

  • 29.

    Паолаччи Г., Чандлер Дж. И Ипейротис П. Г. Проведение экспериментов на Amazon Mechanical Turk. Судья. Decis. Мак. 5 , 411–419 (2010).

    Google Scholar

  • 30.

    Buhrmester, M., Kwang, T. & Gosling, S. D. Механический турок Amazon: новый источник недорогих, но качественных данных? Перспектива. Psychol. Sci. 6 , 3–5 (2011).

    Артикул Google Scholar

  • 31.

    Киттур, А., Чи, Э. Х. и Сух, Б. Исследования пользователей краудсорсинга с помощью Mechanical Turk. В Proc. Конференция SIGCHI по человеческому фактору в вычислительных системах 453–456 (Ассоциация вычислительной техники, 2008 г.).

  • 32.

    Гослинг, С. Д., Рентфроу, П. Дж. И Суонн, В. Б. Очень краткая оценка личностных сфер большой пятерки. J. Res. Чел. 37 , 504–528 (2003).

    Артикул Google Scholar

  • 33.

    Постмес, Т., Хаслам, С. А. и Янс, Л. Однозначный показатель социальной идентификации: надежность, достоверность и полезность. Br. J. Soc. Psychol. 52 , 597–617 (2013).

    Артикул Google Scholar

  • Этический релятивизм - Центр прикладной этики Марккула

    Культуры сильно различаются своими моральными устоями. Как показывает антрополог Рут Бенедикт в книге Patterns of Culture , разнообразие очевидно даже в тех вопросах морали, с которыми мы могли бы согласиться:

    Можно предположить, что в вопросе лишения жизни все народы согласятся на осуждение.Напротив, в случае убийства может считаться, что человек убивает по обычаю своих двоих детей, или что муж имеет право на жизнь и смерть по отношению к своей жене, или что обязанность ребенка - убить своих родителей. пока они не состарились. Может случиться так, что убивают тех, кто крадет птицу, или тех, кто первым режет верхние зубы, или тех, кто родился в среду. У некоторых народов человек мучается из-за несчастного случая, у других это не имеет значения. Самоубийство также может быть легким делом, к которому прибегает любой, кто потерпел небольшой отпор, действие, которое постоянно происходит в племени.Это может быть самый высокий и благородный поступок, который может совершить мудрый человек. С другой стороны, сама история об этом может вызывать недоверчивое веселье, а сам акт невозможно представить себе как человеческую возможность. Или это может быть преступление, наказуемое по закону, или считающееся грехом против богов. (стр.45-46)

    Другие антропологи указывают на ряд практик, которые считаются морально приемлемыми в некоторых обществах, но осуждаются в других, включая детоубийство, геноцид, полигамию, расизм, сексизм и пытки.Такие различия могут заставить нас задуматься, существуют ли какие-либо универсальные моральные принципы или мораль - это просто вопрос «культурного вкуса». Различия в моральных практиках между культурами поднимают важный вопрос этики - концепцию «этического релятивизма».

    Этический релятивизм - это теория, согласно которой мораль соотносится с нормами культуры. То есть, является ли действие правильным или неправильным, зависит от моральных норм общества, в котором оно практикуется. Одно и то же действие может быть нравственно правильным в одном обществе, но неверным в другом.Для этического релятивиста не существует универсальных моральных стандартов - стандартов, которые можно было бы универсально применять ко всем людям в любое время. Единственные моральные стандарты, по которым можно судить о деятельности общества, являются его собственными. Если этический релятивизм верен, не может быть общей основы для разрешения моральных споров или для достижения согласия по этическим вопросам между членами различных обществ.

    Большинство специалистов по этике отвергают теорию этического релятивизма. Некоторые утверждают, что, хотя моральные практики в обществах могут различаться, фундаментальные моральные принципы, лежащие в основе этих практик, не отличаются.Например, в некоторых обществах убийство родителей по достижении ими определенного возраста было обычной практикой, основанной на убеждении, что людям будет лучше в загробной жизни, если они войдут в нее, оставаясь физически активными и бодрыми. Хотя такая практика была бы осуждена в нашем обществе, мы согласились бы с этими обществами в отношении основного морального принципа - обязанности заботиться о родителях. Таким образом, общества могут по-разному применять фундаментальные моральные принципы, но соглашаться с ними.

    Также утверждается, что некоторые моральные убеждения могут относиться к культуре, а другие - нет. Определенные обычаи, такие как обычаи в отношении одежды и приличия, могут зависеть от местных обычаев, тогда как другие практики, такие как рабство, пытки или политические репрессии, могут регулироваться универсальными моральными стандартами и считаться неправильными, несмотря на многие другие различия, существующие между культурами. То, что некоторые практики относительны, не означает, что все практики относительны.

    Другие философы критикуют этический релятивизм из-за его последствий для индивидуальных моральных убеждений. Эти философы утверждают, что если правильность или неправильность действия зависит от норм общества, то из этого следует, что человек должен подчиняться нормам своего общества, а отклоняться от этих норм - значит действовать безнравственно. Это означает, что если я являюсь членом общества, которое считает, что расовые или сексистские практики допустимы с моральной точки зрения, то я должен принять эти практики как нравственно правильные.Но такая точка зрения способствует социальному соответствию и не оставляет места для моральной реформы или улучшения в обществе. Более того, члены одного и того же общества могут придерживаться разных взглядов на практику. В Соединенных Штатах, например, существует множество моральных мнений по вопросам, начиная от экспериментов на животных и заканчивая абортами. Что представляет собой правильное действие при отсутствии общественного согласия?

    Возможно, самый сильный аргумент против этического релятивизма исходит от тех, кто утверждает, что универсальные моральные стандарты могут существовать, даже если некоторые моральные практики и верования различаются в разных культурах.Другими словами, мы можем признать культурные различия в моральных практиках и убеждениях и по-прежнему считать, что некоторые из этих практик и убеждений являются морально неправильными. Практика рабства в обществе США до Гражданской войны или практика апартеида в Южной Африке неправильны, несмотря на убеждения этих обществ. Обращение с евреями в нацистском обществе достойно морального осуждения независимо от моральных убеждений нацистского общества.

    Для этих философов этика - это исследование правильного и неправильного посредством критического изучения причин, лежащих в основе практик и убеждений.Как теория, оправдывающая моральные практики и убеждения, этический релятивизм не признает, что у одних обществ есть более веские основания для сохранения своих взглядов, чем у других.

    Добавить комментарий

    Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *