Разное

Норми моралі це: Мораль и её характерные черты

Содержание

Мораль и её характерные черты

Мораль - специфический способ регуляции общественной жизни с позиций гуманизма, добра и справедливости, осуществляемый при помощи требований к поведению людей и опирающийся на общественное мнение и внутренние убеждения человека (определение приведено из пособия "Обществознание" под ред. А. В. Опалева).

Более простое определение и пояснение, что такое мораль, дает в своей книге-бестселлере "Истоки морали" знаменитый биолог Франс де Вааль:

"Мораль - это система правил, предписывающих, по существу, две вещи: помогать или по крайней мере не вредить другим людям. Она предписывает заботиться о благе других и ставить интересы общества выше личных. Мораль не отрицает существования личных интересов, но ограничивает следование им общественными интересами. 

Это функциональное определение отделяет мораль от обычаев и привычек, таких, как правило пользоваться за столом ножом или вилкой, а не палочками и уж тем более не руками. Если я начну есть руками, окружающие, по крайней мере в моей нынешней культуре, могут меня не понять и даже осудить - но это будет осуждение не морального свойства. Даже маленькие дети отличают этикет (мальчики ходят в свой туалет, девочки в свой) от моральных правил (нельзя дергать девочек за косички). Правила, имеющие отношение к морали, воспринимаются гораздо серьезнее, чем просто конвенции. Малыши даже верят в их универсальность. Если спросить, представляют ли они себе общество, в котором все ходят в один туалет, то окажется, что это вполне допустимо; но если спросите, существует ли общество, где можно просто так навредить кому-либо и это будет нормальным, они ответят отрицательно. Философ Джесс Принц объясняет: "Моральные правила коренятся непосредственно в эмоциях. Подумав о драке, мы испытываем неприятное ощущение, и его невозможно просто так выключить". Моральные представления развиваются, как ни поразительно, в самом раннем возрасте. Ещё до года малыши начинают проявлять симпатии к положительному герою кукольного представления.

Кукла, которая спокойно играет с другой куклой в мяч, нравится больше, чем та, что крадёт мяч и убегает с ним". 

 

Мораль как социальная норма

Объясняя, что такое мораль, Франс де Вааль сравнивает её с другими правилами, регулирующими поведения людей. В обществознании их называют социальными нормами. Кроме морали к ним относят: 

- этикет 
- обычаи и традиции
- религиозные нормы
- корпоративные нормы
- правовые нормы

Особенности морали

У моральных норм есть общая черта с религиозными нормами - и там и там человек имеет критерием своего поведения совесть. Только в религии ещё имеют значения те или иные церковные предписания. К примеру, сложно найти опору на совесть в решении никогда не есть свинину (принято, например, в исламе и иудаизме), но человек будет это выполнять, потому что такова традиция и требование его религии. 

От правовых норм мораль отличает то, что закон прописан и охраняется силой государства. Моральные правила не описаны, они как бы известны всем по умолчанию и за их нарушение наказания не будет, если только общественное мнение осудит человека за аморальное поведение. При этом закон всегда основам на моральных нормах. 

Кроме того, моральные нормы отличаются тем, что опираются на базовые ценности  людей: мир, любовь, доброта, свобода и т. п. 

Подытожим.

Особенности морали:

- опора на совесть
- охраняется силой общественного мнения
- ориентируется на ценности людей
- имеет исторический характер

Основные категории морали - это добро и зло, честь и совесть, достоинство человека и долг. 

Золотое правило морали (или нравственности), записанное в Библии, но принятое в качестве правила и атеистами, и людьми других конфессий: "Обращайся с другим так, как хочешь , чтобы обращались с тобой". 

Здесь, правда, стоит заметить, что для невротичных людей это, как кажется, предельно ясное для понимания правило может обернуться проблемой. К примеру, человек может пребывать в заблуждении, что физически наказывать детей - допустимо и полезно. Доказывать эту точку зрения он будет словами "меня били и спасибо, стал человеком". Разумеется, он будет таким же способом воспитывать собственных детей, потому что "обращайся с другим так, как хочешь, чтобы обращались с тобой". Но в действительности моральную норму он будет таким образом нарушать. Иными словами, мораль, как и любая другая форма мышления человека, весьма противоречива. И те или иные психические искажения человека влияют на трактовки моральных правил. 

Выполнить задание на закрепление темы

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОВІТНІ ЛЮДСЬКІ ПРАВА: ПРИЙНЯТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ

Ми навчилися літати в небі, як птахи.
Ми навчилися плавати в океані, як риби.
Тепер залишилося навчитися жити на землі, як люди.

Б. Шоу

У назві блогу кому між словами кожен з нас поставить самостійно. Це залежатиме від різних факторів і чинників. Вибір, який ми робимо нас не розділяє, а навпаки, підкеслює нашу схожість у відмінностях (поглядів, міркувань, аргументів, пріоритетів, уподобань, розумінь, переконань). Цілком природно, що ми не маємо заготовлених відповідей, не завжди готові до однозначних висновків та раціональних оцінок. Важливо інше – ми не залишимось осторонь від проблем новітнього покоління людських прав і нам не байдуже їхнє вирішення. На цьому нелегкому шляху варто не забувати, що центром всього була, є і буде ЛЮДИНА!

У квітні 2019 року світову спільноту схвилювала важлива подія: в Ізраїлі за допомогою 3D принтера роздрукували живе людське серце. Це був повноцінний орган, повністю придатний до трансплантації із мінімальними ризиками відторгнення. Якщо для медиків його створення стало приводом для святкувань, то для юристів навпаки – підставою узятися до плідної праці. Назріла необхідність забезпечити правове регулювання процесів впровадження та використання нових технологій, особливо, якщо ці технології здатні зберегти життя й здоров’я мільйонів людей. Подібний випадок – не одинокий, право завжди «наздоганяє» людські відносини, що перебувають у стані безперестанного динамічного розвитку. У цьому контексті варто навести латинський юридичний вислів: «humani iuris condicio semper in infinitum decurrit et nihil est in ea, quod stare perpetuo possit» (правове становище людей постійно та нескінченно змінюється, і немає в ньому нічого незмінного).

Життя не стоїть на місці – ми живемо у швидкоплинному світі, який нестримно та багатогранно змінюється. Змінюється й людина… Початок XXI ст. відзначився науковими досягненнями у сфері медицини, техніки, комп´ютерних технологій, в яких реалізувалися потенціал і бажання людини. Завдяки цьому розширилися можливості людини, які надають їй альтернативу у виборі поведінки. Це пов´язано із започаткуванням нового покоління людських прав, що є логічним процесом постійного розвитку суб´єктивних прав особи. Необхідність правового визнання форми вияву свободи особи є гарантією правомірності дій суб´єкта та спрацювання державного механізму в разі порушення його прав та інтересів людини.

Четверте покоління людських прав – це незалежність і альтернативність особи у виборі правомірної поведінки, яка базується на автономії людини, у межах єдиного правового поля, норм моралі та релігії.

До переліку новітніх людських прав належать: евтаназія, зміна статі, трансплантація органів, клонування, одностатеві шлюби, штучне запліднення, вільна від дитини сім’я, незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами, використання віртуальної реальності, доступ до Інтернету. Каталог людських прав четвертого покоління становлять дві підгрупи: соматичні права та інформаційні права. Як бачимо, новітні людські права стосуються найрізноманітніших сфер суспільних відносин. Тому проблема регламентації таких прав гостро стоїть у багатьох державах сучасного світу, зокрема в Україні.

Проблема правового закріплення означених можливостей особи ускладнюється і тим, що вперше за період існування людства можна констатувати фактичне заперечення ними норм релігії і моралі

. Юристи, філософи, медики, богослови ведуть гучні дискусії стосовно четвертого покоління людських прав. Наука не може передбачити, як реалізація цих можливостей особи позначиться на майбутньому поколінні людей, логічно постає питання: чи не є це негласним медичним експериментом над людською істотою в межах світового процесу глобалізації? Безперечно, це неприпустимо і потребує окремого наукового дослідження у сфері права, адже ігнорування цієї проблеми може мати катастрофічні наслідки для існування людства.

На зародження нового покоління людських прав звертає увагу і церква. Духовні наставники зауважують, що останніми роками спостерігаються такі тенденції у сфері прав людини, які віруючі оцінюють, щонайменше, як подвійні. З одного боку, людські права служать благу і сприяють боротьбі зі зловживаннями, приниженнями особи. Однак, з другого боку, концепцією людських прав приховують образу релігійних і національних цінностей. До комплексу прав та свобод людини поступово інтегруються ідеї, які суперечать не лише християнським, а й традиційним моральним уявленням про людину. Останнє викликає особливе занепокоєння.

Релігія і право – дві нормативні системи зі спорідненим характеристиками, які регулюють різні сторони життя суспільства та протягом тисячоліть взаємодіють у найрізноманітніших формах, а норми моралі — це суспільно встановлені, соціально допустимі або бажані правила поведінки особи в суспільстві. Крім того, гармонійне застосування норм релігії, моралі та права є гарантією встановлення позитивної поведінки особи, оскільки права людини, ураховуючи традиційні цінності суспільства, релігійні й моральні переконання, повинні бути універсальною нормою для кожного члена людського співтовариства.

Розвивати нове покоління людських прав необхідно в напрямі визнання високого статусу особи, що наділена найвищою цінністю — свободою. Свобода людини є складною категорією, яку норма права лише констатує. Це пояснюється тим, що свобода як уявлення виникла раніше за правову норму, вона є основною категорією моральної і релігійної норм, які є первинними (за своїм виникненням) щодо норм права. При цьому право — це тільки констатація і закріплення можливостей особи, релігійні та моральні переконання — це внутрішня сторона поведінки особи, що виявляється у мотиві, меті дії суб´єкта.

Саме тому вчені визначили такі засади формування четвертого покоління людських прав:

  • визнання високого статусу особи;
  • прагнення єдності норм права, моралі, релігії при визначенні поведінки як правової;
  • визнання права на індивідуальність особи, що включає повагу до особливих потреб людини, які надають їй можливість бути несхожою на інших;
  • установлення суверенності людини щодо держави.

Це дає змогу особі реалізовувати свої ідеї, погляди, потреби незалежно від інших суб´єктів, але в межах існування єдиного правового поля.

Автономність людини — це суверенна, особиста сфера людини, яка дає їй змогу незалежного волевиявлення, самовизначення, що ґрунтується на альтернативному виборі норм моралі, релігії, права, і має бути гарантовано захищена від втручання інших суб´єктів, зокрема держави. Прикладом реалізації автономності особи є такий судовий прецедент: у листопаді 2008 р. лікарі оголосили, що без пересадки серця 13-річній X. Джонс залишається жити півроку. Проте вона відмовилася від трансплантації, обґрунтувавши своє рішення тим, що краще «померти з гідністю в оточенні рідних і друзів». Батьки її намір підтримали. Медики намагалися оскаржити це рішення, але Високий суд Великої Британії визнав, що діти віку X. Джонс можуть приймати рішення про відмову від лікування. Однак 21 липня 2009 р. британка змінила своє рішення і записалася в лист очікування донорського органу. Уже через тиждень вона отримала нове серце. «Я пам´ятаю, що хотіла померти, — сказала вона. — Але вважаю, що кожен має право змінити своє рішення».

Таких прикладів багато.

Таким чином, поява принципово нового покоління людських прав є фактом, що має безліч реальних проявів. Доводиться констатувати, що правове регулювання інституту четвертого покоління людських прав як в Україн, так і за кордоном є проблемним. По-перше, це пов’язано з особливостями самих прав; по-друге, досі серед більшості громадян, зокрема в нашій країні, простежується негативне ставлення до такого роду прав; по-третє, недостатнє правове регулювання таких прав призводить до виникнення проблем у процесі їх практичної реалізації. Поставлено важливі завдання, окреслено серйозні проблеми, які потребують від нас зважених рішень. Але варто пам’ятати найважливіше: в будь-якій ситуації ми повинні залишатись ЛЮДЬМИ!

Кандидат юридичних наук,
доцент кафедри людських прав
Оксана Бунчук

Шлях до кріпацтва (третя частина) - Ціна держави

У третій частині «Шляху до кріпацтва» йдеться про те, що планову економіку не побудувати без диктатури, не переступивши через норми моралі та гуманізм. Адже з погляду колективіста різноманіття поглядів, думок та ідей створює загрозу “спільному добробуту”. Тому неповага до життя й щастя окремої людини, нетерпимість і найгірше пригноблення інакомислення стає виправданим.

Щойно ви почуєте, що людина – лише засіб у справі слугування суспільству чи нації, знайте, це найкоротший шлях до жахіть тоталітаризму.

Немає сумнівів у тому, що «фашистська» система Англії чи Сполучених Штатів суттєво відрізнялася б від німецького чи італійського відповідника. Так само безперечним є факт, що якби перехід до неї не супроводжувався насильством, наші лідери виявилися б набагато кращими. Проте це не означає, що, врешті-решт, наша фашистська система сильно відрізнялася б або виявилася б менш нестерпною, аніж її прототипи. Існують вагомі підстави вважати, що тоталітаризм однозначно рано чи пізно породжує всі ті явища, які ми знаємо як найгірші риси тоталітарної системи.

Подібно до того, як політик-демократ, який поклав собі за мету зробити економіку плановою, незабаром постає перед вибором: перейти до диктатури чи відмовитися від своїх планів, так і тоталітарний лідер повинен буде невдовзі переступити через норми моралі або зазнати поразки. Саме тому безпринципні люди мають вищі шанси на успіх у підкоренні вершин суспільства, що тяжіє до тоталітаризму. Той, хто не бачить цього, досі повністю не усвідомив ширину тієї прірви, яка відокремлює тоталітаризм від суто індивідуалістичної Західної цивілізації.

Тоталітарний лідер повинен згуртувати навколо себе тих, хто готовий добровільно підкорятися тій дисципліні, яку силою нав’язують іншим людям. Те, що соціалізм можна втілити в життя тільки методами, які не схвалює більшість соціалістів, – це, звичайно, урок, засвоєний багатьма суспільними реформаторами в минулому. Старі соціалістичні партії стримувалися їхніми демократичними ідеалами; у цих людей не було жорстокості, необхідної для виконання поставленого завдання. Характерно, що і в Німеччині, і в Італії успіху фашизму передувала відмова соціалістичних партій взяти на себе відповідальність за керування країною. Вони абсолютно не хотіли застосовувати методи, які випливали з поставлених ними завдань. Соціалісти все ще сподівалися на диво, внаслідок якого більшість громадян погодяться з їхнім особливим планом організації всього суспільства. Інші вже засвоїли урок, що в плановому суспільстві питання полягає не в узгодженні дій уряду з думкою більшості людей, а лише з представниками найбільш чисельної групи, члени якої готові ефективно й злагоджено діяти в єдиному напрямі.

Існує три основні причини, чому така чисельна група осіб із досить схожими поглядами формується не з кращих, а з гірших елементів будь-якого суспільства.

По-перше, що вищий рівень освіченості та інтелекту людей, то різноманітніші їхні смаки й погляди. Якщо ми хочемо знайти велику кількість людей з однаковими поглядами, нам потрібно спуститися до прошарків суспільства з низьким рівнем моралі та інтелекту, де переважають більш примітивні інстинкти. Проте це не означає, що в більшості людей низькі моральні стандарти; просто найбільшу групу людей зі схожими цінностями становлять люди з низькими стандартами.

По-друге, оскільки ця група недостатньо велика, щоб втілити в життя задуми вождя, він повинен буде збільшити число своїх прихильників, навертаючи більше людей до своєї простої системи цінностей. Йому потрібно заручитися підтримкою покірних і легковірних людей, які не мають власних переконань, проте готові прийняти готову ідеологію, якщо тільки її достатньо часто й гучно їм втлумачувати. Отже, ряди тоталітарної партії поповнять люди з недосконало сформованими та розпливчастими поглядами, які буде легко похитнути. Запал і емоції цих людей пробудити також буде нескладно.

І, по-третє, щоб остаточно згуртувати своїх послідовників, лідеру потрібно апелювати до спільної людської слабкості. Справді, набагато простіше об’єднати людей навколо негативних почуттів – ненависті до ворога, заздрості до багатших, аніж навколо позитивної мети. Відповідно лідери, які прагнуть абсолютної відданості мас, завжди грають на контрасті між «ми» й «вони». Ворог може бути внутрішнім, як-от «євреї» в Німеччині чи «кулаки» в Росії, або зовнішнім. У будь-якому разі цей метод об’єднання людей має велику перевагу, надаючи лідерові більшу свободу дій, аніж усяка програма, спрямована на досягнення позитивної мети.

Просування кар’єрними щаблями в тоталітарній організації чи партії багато в чому залежить від готовності вчиняти аморально. Принцип «мета виправдовує засоби», який в індивідуалістичній етиці прирівнюють до зречення всіх моральних норм, у колективістській етиці неодмінно стає основним правилом. У буквальному сенсі не існує нічого, чого не був би готовий зробити затятий колективіст задля «спільного блага», адже для нього – це єдиний критерій правильності дій.

Щойно ми визнаємо, що людина – лише засіб у справі слугування цілям вищих сутностей, таких як суспільство чи нація, нам уже не уникнути більшості жахіть тоталітаризму. З погляду колективіста, нетерпимість і жорстоке придушення інакомислення, обман і шпигунство, абсолютна неповага до життя й щастя окремої людини суттєво необхідні й неминучі. Дії, які ображають людські почуття й викликають протест, на кшталт розстрілу заручників чи вбивства старих або хворих, розглядають як прості питання доцільності; примусове переселення сотень тисяч людей стає інструментом політики, схваленим усіма, окрім жертв депортації.

Отже, для того, щоб бути корисною в управлінні тоталітарною державою, людина повинна бути готова переступити через усі знані з дитинства моральні норми задля досягнення поставленої перед нею мети. Тоталітарна партія надасть кожному спеціальну можливість проявити безжалісність і безпринципність. Ані в гестапо, ані в адміністрації концтабору, ані в Міністерстві пропаганди, ані в СС чи СА (та їхніх радянських відповідниках) недоречно виявляти найменшу гуманність. Однак саме через подібні організації пролягає шлях до найвищих посад у тоталітарній державі. Як слушно зазначає видатний американський економіст Френк Найт, влада колективістської держави «повинна буде діяти таким чином незалежно від того, хоче вона цього чи ні; ймовірність перебування при владі людей, які не люблять здійснювати та використовувати владу, дорівнює ймовірності того, що надзвичайно чутлива людина працюватиме наглядачем на рабовласницькій плантації».

Ще одна особливість, на яку варто звернути увагу: колективізм означає кінець істини. Для ефективного функціонування тоталітарної системи недостатньо змусити кожного працювати задля цілей, поставлених тими, хто при владі; важливо, щоб люди визнавали ці цілі своїми власними. Це досягається завдяки пропаганді та повному контролю над усіма джерелами інформації.

Найефективніший спосіб змусити людей прийняти ті цінності, яким вони слугують, як єдино правильні – переконати їх у тому, що насправді це ті самі цінності, яких усі дотримувалися, але неправильно досі розуміли або тлумачили. І найефективніший метод досягнення цієї мети – використання старих слів із новим значенням. Деякі з характерних рис тоталітарних режимів складні для розуміння поверхневого спостерігача й водночас властиві всій інтелектуальній атмосфері таких держав: зокрема, це можна сказати про цілковите спотворення мови.

До всього слово «свобода» страждає найбільше. Це слово так само вільно вживають у тоталітарних державах, як і в інших країнах. Проте насправді можна сказати, що порушення свободи, якою ми її знаємо, завжди відбувалося в ім’я якоїсь нової свободи, обіцяної людям. Навіть серед нас є плановики, які обіцяють нам «колективну свободу». Це збиває нас із пантелику, як і будь-що інше, сказане тоталітарними політиками. Адже «колективна свобода» не передбачає свободу громадян. «Колективна свобода» – це необмежена свобода плановика робити із суспільством те, що йому заманеться. Це свобода влади в найвищому її прояві.

Позбавити незалежної думки переважну більшість населення не важко. Однак і та меншість, яка ще зберегла здатність до критики, повинна також мовчати. Публічна критика чи навіть сумніви повинні бути придушені ще в зародку, бо вони зазвичай ослаблюють режим. Сідні та Беатрис Вебб розповідали про становище на кожному російському підприємстві: «Будь-яке публічне вираження сумніву щодо успішності плану під час роботи вважали актом віроломства і навіть зради через можливий вплив на волю й зусилля інших працівників».

Контроль поширюється навіть на те, що, здається, взагалі не має жодного політичного значення. Так, наприклад, теорію відносності було заборонено як «семітський напад на засади християнської і нордичної фізики», а все тому, що її засади «суперечили догмам діалектичного матеріалізму й марксизму».  Кожна діяльність повинна бути виправдана свідомою суспільною метою. Спонтанна некерована діяльність небажана, бо вона може призвести до непередбачених планом наслідків.

Це правило поширюється навіть на ігри та дозвілля. Я пропоную читачеві здогадатися, де саме шахістів офіційно закликали «остаточно покінчити з нейтралітетом шахів. Ми повинні раз і назавжди засудити ідею шахів задля шахів».

Мабуть, найтривожнішим фактом є те, що презирство до інтелектуальної свободи існує не тільки в тоталітарній системі, а й всюди, де панує колективістська ідеологія. Найгірше пригноблення було виправдане, якщо його здійснювали в ім’я соціалізму. Нетерпимість до інакомислення відкрито звеличували. Трагедія колективістської думки полягає в тому, що звеличення інтелекту закінчується його знищенням.

Існує один аспект змін у моральних цінностях, зумовлених розвитком колективізму, що дає особливу поживу для роздумів. Саме ті чесноти, якими англосакси справедливо пишалися і завдяки яким досягли успіху, нині дедалі менше шанують у Великій Британії та Сполучених Штатах. Серед цих чеснот: незалежність і впевненість у своїх силах, особиста ініціативність і відповідальність, опора на добровільну діяльність, невтручання у справи сусідів і повага до інших людей, а також виважена підозріливість до сили й влади.

Майже всі традиції й закони, що формували національний характер і моральну атмосферу Англії та Америки, поступово руйнуються поширенням колективізму і його тяжінням до централізації.


Переклад здійснено коштом читачів проекту “Ціна держави”.

Попередня частина … Наступна частина

Уся книга в PDF або ePub

«Шлях до кріпацтва» в малюнках

3.4. Верховенство права | Конституційний Суд України

№№ 15/04, 2/05, 5/05, 17/10, 23/10, 16/11, 20/11, 3/12, 1/15, 2/17, 3/17, 1/18, 5/18, 7/18, 10/18, 3(І)/19, 3/19, 6/19, 1-р/20, 7-р/20, 5-р(ІІ)/20

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
     Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
     (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.
     (абзац чотирнадцятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України вважає, що встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності.
     (абзац шостий пункту 5 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004

 

На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов’язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

(абзац третій підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005

 

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

(абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005

 

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

(абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010

 

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5. 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005). Принцип правової визначеності означає, що „обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки“ (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

(речення перше, друге абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010

 

На основі системного аналізу оспорюваних положень кодексів Конституційний Суд України дійшов висновку, що вони ґрунтуються на принципі верховенства права, зокрема на таких його складових, як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логічність закону.

(абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „Пріма-Сервіс“ ЛТД щодо офіційного тлумачення положення пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України та за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини шостої статті 12, частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, частини другої статті 197 Цивільного процесуального кодексу України, а також частини восьмої статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України (справа про фіксування судового процесу технічними засобами) від 8 грудня 2011 року № 16-рп/2011

 

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

(абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік“ від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011

 

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

(абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012

 

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

(речення друге абзацу першого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Мартинова Володимира Володимировича щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 469 Митного кодексу України від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015

 

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

(абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини другої статті 42 Закону України "Про вищу освіту" від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017

 

Згідно із принципом правової визначеності як одним із елементів принципу верховенства права обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустимі, зокрема, за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, якими встановлюються такі обмеження.

(абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини дев’ятої статті 61, частини третьої статті 105 Закону України „Про вибори народних депутатів України“, пункту 3 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори народних депутатів України“ щодо виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку партії у багатомандатному окрузі“ (справа про виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку політичної партії) від 21 грудня 2017 року № 3-р/2017

 

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

(абзац дев’ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи“ та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018

 

На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.
     Конституційний Суд України наголошує, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

(абзаци четвертий, п’ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76‒VIII від 22 травня 2018 року № 5-р/2018

 

Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

(абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу першого пункту 40 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018

 

Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

(абзац дев’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.
     Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки.
     Втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни юридичного регулювання у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

(абзаци другий – четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців двадцять четвертого, двадцять п’ятого, двадцять шостого розділу I Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні“ від 23 березня 2017 року № 1989–VIII від 5 червня 2019 року № 3-р(І)/2019 № 3-р(І)/2019

 

Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.

(абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційними поданнями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 65 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 частини першої статті 3, абзацу третього частини третьої статті 45 Закону України „Про запобігання корупції“, пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб“ від 6 червня 2019 року № 3-р/2019

 

Враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
     Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип поділу державної влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.
     …
     Таким чином, верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб’єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.

(абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019

 

У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб’єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.
     Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).
     Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

(абзаци четвертий – шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019

 

Законні очікування є одним із проявів справедливості у праві й передбачають юридичну визначеність правового регулювання щодо суб’єктів права. В аспекті статті 8 Конституції України юридична визначеність означає несуперечливість такого регулювання та недопустимість його зміни з порушенням засадничих принципів права.
     У контексті верховенства права юридична визначеність спрямована на забезпечення чіткості змісту норм права. Законні очікування – невід’ємна частина юридичної визначеності – виникають унаслідок законодавчої діяльності парламенту і полягають у тому, що якщо особа очікує досягнення певного результату, діючи відповідно до норм права, то має бути гарантований захист цих очікувань.

(абзаци третій, четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019

 

Конституційний Суд України зазначає, що кожна особа влаштовує своє життя з усвідомленням того, що правове регулювання вимагає стабільності й органи державної влади не можуть свавільно вносити зміни, які порушують засадничі принципи права. Отже, очікування індивіда у зв’язку зі зміною законодавчого регулювання є правомірними, якщо вони є розумними та існує можливість заподіяння шкоди від порушення таких очікувань.
     Конституційний Суд України підкреслює, що під час правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних зі здійсненням, зокрема, соціальної політики, у зв’язку з прийняттям нових законів або внесенням змін до чинних органи державної влади мають надавати особам можливість адаптуватися до нової правової ситуації, щоб їх законні очікування були захищені. Таким чином, законні очікування як складова принципу верховенства права є одним із основних критеріїв конституційної оцінки норм права.

(абзаци шостий, сьомий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019

 

Основна мета верховенства права полягає, насамперед, в обмеженні влади держави над людиною, у забезпеченні від довільного втручання держави та її органів у певні сфери життєдіяльності людини.

(абзац перший підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019

 

Враховуючи зміст статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
     Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, у тому числі, в контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.

(абзаци третій, четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213
VIII від 23 січня 2020 року № 1-р/2020

 

У такому контексті верховенство права означає, що органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов’язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах. На підставі зазначеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.

(абзац шостий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213
VIII від 23 січня 2020 року № 1-р/2020

 

У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб’єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави у сферу його прав.
     Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).
     Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

(абзаци четвертий – шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213
VIII від 23 січня 2020 року № 1-р/2020

 

Вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.
     Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

(абзаци перший, другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020

 

„Верховенство права“ (правовладдя) як невідокремний елемент системи цінностей, що їх покладено в основу сучасного європейського правопорядку, належить до тріади принципів спільної спадщини європейських народів поряд із такими її складниками, як правдива демократія й людські права. <…> Українська формула правовладдя як засади національного конституційного ладу є двоскладовою: відповідно до першого складника „верховенство права в Україні визнається“, відповідно до другого – „верховенство права в Україні діє“. Що стосується першого – імперативу визнання правовладдя державою, то Україна виконала його як на міжнародному рівні (шляхом приєднання до Статуту Ради Європи та ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), так і на національному (шляхом унормування принципу верховенства права передусім у розділі І „Загальні засади“ Конституції України, завдяки чому він сукупно з іншими принципами цього розділу визначає український конституційний лад, а також шляхом унормування цього принципу у звичайних законах держави як керівного для діяльності різних органів державної влади). Другий складник „верховенства права“ (правовладдя) висуває імператив його дієвості, тобто ефективності, чим, власне, і здійснюється забезпечення його практичної значущості. Ідеться насамперед про сукупність національних інституцій, механізмів і процедур, що є доконечними для того, щоб особа була спроможною володіти людською гідністю та захистити себе від свавільних дій держави (її органів і посадових осіб). Цей складник спрямовано здебільшого на вимогу щодо наявності в політичній та юридичній системах держави тих інституційних (структурних) елементів, що в поєднанні з відповідними юридичними процедурами забезпечують інституційний та процесовий механізми верховенства права (правовладдя). <…>

(абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою громадянки України Левченко Ольги Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020

 

Особливу роль у системі інституційного забезпечення „верховенства права“ (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема – конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність.

(речення десяте, одинадцяте абзацу першого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою громадянки України Левченко Ольги Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020

 

Принцип юридичної визначеності є істотно важливим у питаннях довіри до судової системи загалом та дієвості верховенства права (правовладдя).
     Одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачності приписів права.
     (речення друге абзацу першого, речення перше абзацу другого підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

<…> припис, надаючи законодавцеві свободу вибору – ухвалювати або не ухвалювати „новий закон“ <…>, створював умови, коли кожен із варіантів вибору спричинявся б до відмінних (або навіть протилежних) наслідків для громадян, залишаючи їх на тривалий час у невідомості, непевності (стані невизначеності) щодо можливих для себе наслідків.
     (речення четверте абзацу третього підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою громадянки України Левченко Ольги Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020

 

Складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, „виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань“ (спеціальне Дослідження Венеційської Комісії „Мірило правовладдя“, CDL-AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61).
     (речення перше підпункту 2.1.2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

<…> виникнення у певної категорії громадян (конкретно – прокурорів) відчуття краху легітимних очікувань, що є несумісним з вимогою юридичної визначеності як складовим елементом принципу верховенства права (правовладдя). Конституційний Суд України звертає увагу на те, що недотримання законодавцем принципу юридичної визначеності як складового елемента принципу верховенства права (правовладдя) спричинило неоднакове застосування судами припису <…>.
     (речення шосте, сьоме підпункту 2.1.2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою громадянки України Левченко Ольги Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020

«Гайдамаки», «гілляки» та Моральний трибунал

Чи не повинні ми нарешті визначитися щодо тонкого питання, якою має бути мораль країни, що воює ?

Кліп, знятий на хіт групи "Гайдамаки" - не пускають в ефір. В ньому нібито знайшли пропаганду війни. Так заявив головний «гайдамака» на одному з телеканалів.

Що є, то є: в кліпі «Укроп» маленький хлопчик розмахує пластмасовою шабелькою, і лунають слова: «Ховайся, москалю, допоки живий».

Але що означає «пропаганда війни» у країні, де війна вже йде? І чому не можна називати ворога на ім'я? І виховувати дітей захисниками Батьківщини?

Якщо придивитися, у нас пропаганда війни - у кожній соціальній рекламі. У нас вона в заставках телепередач. Заклик захищати Вітчизну – це завжди заклик до війни. А розповідь про героїв – пропаганда насильства. Пацифізм в умовах бойових дій – це зрада і дезертирство.

Але у нас є і Стаття 37 Конституції. А там чорним по білому записано: «пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі» заборонена. І це дає підстави умовному Шуфричу відмовлятися визнавати Путіна агресором (щоб не розпалювати міжнаціональну ворожнечу), а нам не дозволяє сказати: «йди-но ти з країни!» Онуфрію, який не підвівся, аби вшанувати пам'ять загиблих воїнів АТО («неповага до релігійних святинь»?). Лорак і Повалій можуть принижувати країну, виступаючи на блакитних вогниках людожерського режиму, і нічого їм не закинеш. Поплічники Януковича, підправивши за кордоном фізіономії, просторікують на наших телеекранах про світ - і їх не притягнеш.

Володимир Путін та Онуфрій

Хіба все це не завдає суспільству моральної шкоди? Хіба не розбещує молодь гірше порнографії? Хіба не ображає нас у найщиріших і найсвятіших наших почуттях?

Що вважати пропагандою фашизму: емблему батальйону "Айдар", в якій комусь привиділася свастика, або схвалення (нехай навіть мовчазне) гітлерівської по суті політики російської влади?

SunSay Фото: cultprostir.ua

Відправляти на Євробачення від України Андрія SunSay Запорожця, який симпатизує сепаратистам, але гарно заспвав у півфіналі відбору, чи ні?

У нас є Закон «Про захист суспільної моралі», де на пальцях роз'яснено, що таке добре, і що таке погано, як повинен чинити пристойний громадянин, а яка поведінка вважається девіантною. Здавалося б, ці норми викристалізовані на століття.

Але за два роки революції та війни у нас змінилося багато того, що здавалося раніше непорушним. А норми моралі, на відміну від законів, - річ, яка чуйно реагує на тектонічні зміни у суспільстві.

І ми губимося. То – спускаємо підлість. То – рубаємо з плеча.

Адже є інша сторона медалі: коли нетерпимість набуває карикатурних форм.

Чи морально, скажімо, носити сьогодні георгіївську стрічку? Ні. А як бути зі знімками, де відомі українські політики з колорадськими бантами на грудях святкують День Перемоги, але... 5 років тому, задовго до Майдану і анексії Криму? Це зрада? А адже під час відбору на посади це фігурує як компромат... Або, наприклад, в оформленні однієї зі станцій Київського метро використані мотиви тієї самої ненависної стрічки. Чи не ображає це почуття українців? Збивати її терміново зубилом чи ні?

Ганна Герман та Юлія Тимошенко

Чи не повинні ми якось визначитися у цьому тонкому питанні: якою має бути мораль воюючої країни?

Наприкінці минулого року Мінкульт склав «чорний список» російських артистів та інших діячів, які становили загрозу національній безпеці України». Сьогодні у списку – 83 імені. Всім їм заборонений в'їзд на територію України, а спеціальним законом - прокат фільмів і показ передач за їхньою участю.

Віталій Капранов, патріот і просто дуже культурна людина, в телеінтерв'ю задався питанням: а чи був сенс у такому об'ємному списку «нерукоподаваних»? Чи не дозволяє сховатися в «натовпі» дійсно страшенним українофобам і фашистам (на зразок Охлобистіна), яких від сили з десяток набереться?

Чи становить реальну загрозу безпеці України» 88-річна старушенція Бистрицька, яка підписала, навряд чи вже аналізуючи, про що йдеться, лист на підтримку Путіна? Чи бурятський балетмейстер японського походження, відправлений за рознарядкою з центру танцювати балет перед головорізами Донецька?

Росія – вже майже тоталітарна держава. А в такій, як писав фахівець з психології нацизму Бруно Беттельгейм, навіть нейтралітет сприймається як зрада. Звідси і сотні вірнопідданих підписів.

Кадр з фільму Іронія долі, або з легким паром

Говорив Капранов і про те, що автоматична заборона фільмів за участю «персон нон грата» залишила за бортом непогані картини. Про «Іронію долі», поставленої Рязановим, який переживав за Україну та з участю співчуваючих їй Ахеджакової і Брильської – хто тільки не писав. Але є ще і «Соляріс» Тарковського, що потрапляє під заборону через Наталію Бондарчук. А Тарковський не просто геніальний режисер, у нього ще й українські корені. Дід, Олександр Тарковський, був українським поетом, письменником та істориком, ходив в одне училище з Садовським і Саксаганським, вважався вихованцем Карпенка-Карого (заміж за якого вийшла сестра Тарковського). У 1880-му виступив з листом до Костомарова на підтримку української мови...

Чи не висічемо ми самі себе, як унтер-офіцерська вдова?

Зрозуміло, що йдеться тут не про художні цінності фільмів і не про талант артистів. А про акт захисту суспільної моралі. А якщо так, то хто має вирішувати: місце російському фільму в «чорному» чи у «білому» списку? Спеціаліст в галузі культури або в області моралі?

У Держкіно для відсіву «шкідливих» фільмів існує експертна комісія (членом якої і є Капранов). Але хто туди відбирав експертів і які аргументи вирішують долю фільмів, пересічному громадянину невідомо. Та й сам список 83-х хтось складав. Тільки хто? Законом це право надано Мінкульту (за поданням СБУ). Але яким чином з 500 прізвищ (список їх, як повідомляв сайт міністерства, був поданий якимись громадськими організаціями) було відібрано спочатку 117, а після вивчення в СБУ - 83, залишилося загадкою.

Чи немає тут якоїсь державної таємниці?

Мабуть, тільки Нацрада з телебачення і радіомовлення відкрила карти: на офіційному сайті можемо прочитати все «за» і «проти», що лунали під час «розбору польотів» каналу НТН з його «Кривавою вольницею».

Ми не піддаємо сумніву справедливість таких заходів. Але коли йдеться про критерії моралі, громадянському суспільству потрібно знати, від кого вони виходять. Чи уповноважений нам вказувати, що морально, а що ні, міністерський клерк чи службіст СБУ?

У багатьох цивілізованих країнах це право надано судам. Там будь-яка людина, яка вважає, що фільм, реклама або просто чиясь негідна поведінка завдає шкоди моральності, може подати позов. Якщо йдеться про фрази «пропаганда війни» у Конституції, то трактувати її має наш КС. Але чи ми можемо довірити ці делікатні питання нашим аморальним судам?

Є ще церква. Але у різних релігій норми моралі різняться. А у нас, так взагалі: одна православна конфесія славить героїв, інша проклинає.

А тому не будемо моралізував, а запропонуємо реінкарнувати Нацкоммор – Експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, яча наводила жах на креативну молодь . Тільки не як держструктуру, а як громадське формування. Така собі «РНБОУ з моральних конфліктів», громадський Моральний трибунал. Виберемо туди достойних людей, як відбирали в комісію з призначення директора НАБУ. Це можуть бути ті, кого називаємо моральними авторитетами: священики, наприклад, Гузар і Філарет, історики та філософи - як Грицак і Попович, письменники - як Курков і Андрухович, колишні політзеки, борці за незалежність - як Лук'яненко і Глузман. Люди, які чогось досягли в житті. І жодних політиків та олігархів.

І нехай обговорюють гарячі теми у прямому ефірі. І не тільки кліпи і телепередачі, а й поведінку політиків. Чи вважати, скажімо, виправданим склянкометання в опонентів або айкідо по генеральській голові? Чи є ознакою духовної зрілості плакати у наметовому містечку депутата Капліна зі словами: «Яценяку на гілляку»? І багато іншого...

Один з авторів цих рядків якось запитав колишнього главу Нацкоммору Костицького, чому комісія промовчала, коли президент бухнув на адресу прем'єра: «Набрала боргів, як сучка бліх»? Чи це в межах норми? «Ми не схвалюємо, - сказав Костицький, - але це поза межами нашої компетенції».

А може, треба в компетенцію вписати? Можливо, вердикт старійшин когось охолодить? Щоб хами і зрадники хоч трохи почувалися вигнанцями.

Ну гаразд, нехай висновки Ради не матимуть сили вироку, мораль - не право. Але статус експертної оцінки, яка не підлягає оскарженню, чому б їм не надати? Тоді, маючи ці висновки під рукою, кожен ображений у своїх почуттях громадянин може відправлятися в суд і відшкодовувати моральну шкоду.

Критики спочилого у бозі Нацкоммору переконані: ніякої «суспільної моралі» не існує. Кожен вільний у виборі норм поведінки. У західному суспільстві так і є. Але там свобода йде пліч-о-пліч з толерантністю і повагою до прав інших людей. У нас з цим завжди було туго, а війна взагалі все змішала.

У складні часи право вирішувати - що морально, а що ні - зазвичай силою присвоюють собі люди, які сповідують моральну нетерпимість, коли закидати камінням який-небудь гей-парад – святе діло. Або, навпаки – практикуючі моральний релятивізм: коли «війна все спише». Або те й інше одночасно: коли для інших все заборонено, а собі, коханому, все можна. І потім повертатися з такої варварської моралі у пристойне товариство ой як довго!

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ

У початковому тексті цієї публікації були допущені некоректні висловлювання стосовно Олексія Мочанова, Руслани Лижичко, Тетяни Монтян, які наразі прибрано. Приносимо вибачення відомим особам за те, що через недбалість у доборі метафор читач міг зрозуміти, нібито мав місце факт, коли названі особи «робили селфі з Захарченком», в той час, як автори риторичним запитанням лише хотіли привернути увагу до того, що в суспільстві не вироблене однозначне визначення, що є моральним у спілкуванні з представниками «ДНР-ЛНР», а що ні. Автори приносять вибачення Олексію Мочанову, Руслані Лижичко, Тетяні Монтян і щиро шкодують, що була допущена прикра неточність.

Медведчук через суд хоче заборонити книгу Кіпіані про Василя Стуса

Кум Путіна та нардепа ОПЗЖ Віктор Медведчук через суд намагається заборонити книгу історика, публіциста Вахтанга Кіпіані про українського поета-дисидента Василя Стуса. Про це пише УП.

 

Позовні вимоги Віктора Медведчука, який домагається заборони книги «Справа Василя Стуса», у видавництві Vivat вважають неприхованою спробою прямого тиску на свободу слова і друку в Україні.

Судове засідання в Дарницькому районному суді Києва за позовом Медведчука проти журналіста та історика Вахтанга Кіпіані та видавництва Vivat призначене на 10 липня. Саме тоді й можуть винести рішення.

Реклама партнерів

«10 липня може бути оголошене судове рішення – своєрідний “вирок” свободі слова та науці. У разі програшу ми будемо подавати апеляцію, адже ані автор, ані видавництво Vivat не порушували закон, норми моралі та тим паче чиїсь особисті немайнові права. Довести це принципово для нас. В той час, коли Віктор Медведчук “захищає свої честь, гідність та ділову репутацію”, ми захищаємо право суспільства на пошук історичної правди.

Ми впевнені: вимоги Віктора Медведчука – це неприхована спроба прямого тиску на свободу слова і друку в Україні, яскравий прояв боротьби із інакомисленням. Взагалі цей процес виглядає як другий суд над Стусом. Пан Медведчук свого часу цей процес програв. Ми маємо намір відстояти свою позицію до кінця і готові в разі потреби дійти до Європейського суду з прав людини», – заявила гендиректорка Vivat Юлія Орлова.

Зазначимо, що Медведчук позивається до суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації та просить суд заборонити видання (виготовлення) та розповсюдження книги «Справа Василя Стуса» та поширення будь-якої інформації про книгу в ЗМІ та в інтернеті.

Окрім цього, він просить стягнути з Кіпіані та видавництва Vivat витрати на сплату судового збору та визнати частину інформації, наведеної в книзі, недостовірною. Медведчук, зокрема, просить визнати недостовірними вирвані із контексту, фрази як-то: «…розпинав поета (мається на увазі Василя Стуса), – призначений державою адвокат Медведчук» або «… шістка комуністичної системи Медведчук…» та кілька інших.

Довідково: Віктор Медведчук був державним захисником українського поета Василя Стуса. Його часто звинувачують у порушенні норм адвокатської етики під час цього процесу. Сам він своєї провини не визнає.

Книга «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані вийшла друком у травні 2019 року та отримала низку премій. Книга на 90% складається з архівних документів. Думки автора побудовані на фактах, які містяться, в тому числі, в фактологічній частині книги.

Як писав Львівський портал, торік у вересні в український кінопрокат вийшов біографічний фільм «Заборонений», який теж розповідає історію боротьби Василя Стуса. Довкола цієї стрічки також виник скандал – із фільму прибрали епізод з останнім судом Стуса, під час якого тодішній адвокат Стуса, а тепер олігарх та політик Віктор Медведчук, зрадив поета і визнав його провину.

Після цього тодішній прем’єр Володимир Гройсман доручив Мінкульту та Держкіно розібратися, чому з фільму «викинули» згадку про Медведчука. Згодом знімальна група пообіцяла дозняти сцену зі згадкою про Медведчука.

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.

Фото: Громадське

Відмінити або змінити Закон "Про захист суспільної моралі"

Пропоную внести зміни, або відмінити цей жахливий закон, що повертає нас у часи СРСР. А саме в частині заборони порнографії і кримінальної відповідальності за неї. Секс є невід'ємною частиною людського життя. Чомусь нікому не спадає на думку садити в тюрму за показ того, як люди їдять, сплять та інше.
Шановні громадяни, прочитайте цей Закон і ви знайдете такі норми:
1)."порнографія - вульгарно-натуралістична, цинічна(?), непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних(?) сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури(?), які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини (?), спонукаючи негідні інстинкти(?)"
- Кожна доросла людина САМА визначає що для неї є "антиетичним" і "непристойним"! І без "негідних інстинктів" людство вимре!
2)."Забороняється виробництво і ввезення в Україну творів, зображень, інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення, реклама, збут чи розповсюдження. Обіг, демонстрація та прокат друкованих видань, кіно-, аудіо-, відео-, радіо-, телепродукції, матеріалів на електронних носіях, інших видів продукції, що пропагують порнографію"
-це означає ТЮРМУ для людини, що записала собі порнофільм на флешку або диск!
3)."Ввезення на територію України, виготовлення (виробництво), зберігання з метою розповсюдження та розповсюдження продукції, здійснення послуг і проведення видовищних заходів сексуального характеру здійснюються виключно за умови наявності спеціального
дозволу (ліцензії) на кожний вид діяльності. "
-це ще одна "КОРМУШКА для чиновників"
Шановні громадяни, порнографію дивляться практично ВСІ. Зараз це НЕЛЕГАЛЬНО. Не дамо владі мати формальний привід посадити людину у тюрму!Це не ЗЛОЧИН! По цьому принципу пішла влада Росії, щоб мати змогу пересадити неугодних і тепер ми бачимо, до чого це призвело.

Продвижение или запрет? Моральные нормы, ожидаемые эмоции и проэкологическое поведение сотрудников

Основные моменты

На основе теории двойного наследования была построена новая исследовательская модель.

Совпадение предписывающих моральных норм и моральных ценностей влияет на проэкологическое поведение.

Ожидаемые эмоции могут значительно способствовать экологическому поведению сотрудников.

Обеспечение теоретической и эмпирической поддержки экологического менеджмента.

Реферат

Применяя теорию двойного наследования к организационному контексту, исследование построило модель систематического исследования, основанную на взаимосвязи между моральными нормами, моральными ценностями и проэкологическим поведением, и интерпретировало факторы влияния, оказываемые сотрудниками на поддержку окружающей среды. экологическое поведение с точки зрения эволюционной психологии.Результаты показали, что механизмы воздействия соответствия между предписывающими моральными нормами и моральными ценностями на внутреннее про-экологическое поведение сотрудников и внешнее про-экологическое поведение. Более того, на основе мыслей о том, что эмоции воплощают истинное содержание индивидуальной психологии адаптации к нормам в процессе выбора поведения, как ожидаемая гордость, так и ожидаемая вина были включены в вышеупомянутые механизмы и описательную моральную норму в качестве граничного условия для соответствия « предписывающие моральные нормы - моральные ценности », чтобы повлиять на ожидаемую гордость и ожидаемую вину сотрудников.Проведя исследование 954 сотрудников фирм, результаты показали, что соответствие «предписывающих моральных норм и моральных ценностей» положительно способствует внутреннему проэкологическому поведению сотрудников, предвосхищение гордости и предвосхищение вины опосредует связь между соответствием «предписывающих моральных норм и моральных ценностей». ценности »и внутреннее проэкологическое поведение. Описательные моральные нормы отрицательно смягчали положительный эффект соответствия «предписывающих моральных норм моральным ценностям» и предвкушения гордости.Сдерживающий эффект низких описательных моральных норм был сильнее, чем эффект высоких описательных моральных норм в деталях. Результаты позволили сделать некоторые интересные выводы, которые имели большое теоретическое и управленческое значение.

Ключевые слова

Теория двойного наследования

Совпадение «предписывающих моральных норм - моральных ценностей»

Описательные моральные нормы

Ожидаемые эмоции

Проэкологическое поведение

Сокращения

Моральные нормы - Моральные нормы

значения

IPEB

Собственное экологическое поведение

EPEB

Внешнее экологическое поведение

Рекомендуемые статьи Цитирующие статьи (0)

Полный текст

© 2020 Elsevier Ltd.Все права защищены.

Рекомендуемые статьи

Цитирующие статьи

Перейти к основному содержанию Поиск